СПОМИНИ ТАРАСА ФРАНКА ПРО ІВАНА БОБЕРСЬКОГО
Київський період у житті Тараса Франка залишив нам не багато творчих публікацій про спорт. А можливо про них ми й досі ще не довідались. До малознаних загалу належить і спомин Тараса Франка про свого учителя Івана Боберського, що був опублікований під криптонімом Т. Ф. у часописі «Ukrainian Weekly» (США) за 1957 рік, число 14 на сторінці 4 у рубриці «Український спорт».
Републікуємо ці мемуари за першоджерелом зі збереженням мови оригіналу.
Публікацію підготував Олексій ЛЯХ-ПОРОДЬКО
дослідник історії українського спорту,
засновник онлайн журналу Спортивний родовід
Т. Ф. [Тарас ФРАНКО]
ІВАН БОБЕРСЬКИЙ
Я був десь у 3-ій клясі гімназії, як до Львова прийшов проф. Іван Боберський (казали, що з якоїсь польської гімназії) для навчання німецької мови. Я любив той предмет, але не мав щастя попасти під руку нового професора, про якого різно і багато говорили. Учні цікавилися передусім, чи професор добрий, т. зн. чи дає задурно «першу». Бо якщо предмет сам по собі трудний то, борони Боже, щоб і професор ще був гострий: того учень з діда-прадіда дуже не любить.
— Добре, що тебе не вчить, — казали учні інших кляс, у яких я розвідувався — гострий, як бритва: за одно слово — двійка; по-українськи не говорить на годині, лише по-німецьки, на конференції виказав пів кляси.
Страх великий пішов по учнях цілої гімназії, по всіх клясах, де вчив новий професор. І зараз зачалися наради на павзах, чим би його взяти, щоб якось першу викрутити: чи «кувати» слово в слово, чи «шарпатися» на годині, чи лектурою, деклямацією або прозою, чи задачами, розуміється відписаними. Швидко виявилося, що традиційні, випробувані способи на нового професора не діють. «Гострий, страшно вимагає, куйонів не любить, задачі не можна відписати, «fremde Arbeit» зараз пізнає». За якийсь час оббігла школу сенсаційна вістка, що професор Боберський спровадив багато німецьких книжок, дуже цікавих, на лектури і сам їх випозичає учням у певних днях і годинах.
З виду професора я вже знав. Він мешкав десь при вул. Марка, збігав Мохнацькою на Миколая і потім Академічною прямував до школи, що була в Народнім Домі. Лице з борідкою, великі очі в темній оправі, погляд гострий, завжди випрямлений по-військовому, ходив дуже швидко, звичайно з пачкою задач. Ми, себто я і два брати, що вчилися в гімназії, підбігали, але не могли ніколи додержати кроку професорові.
Перший раз пізнав я професора Боберського, випозичаючи німецькі книжки зі шкільної бібліотеки. Черга учнів велечезна, каталог обширний, очі по книжках розбігаються, професор сам позичає, прізвища записує, гостро на спудеїв покрикує. Але не було ради: лише лектурою можна йому було сподобатися. В учнях цінив передусім солідну працю й оригінальну, добру думку, ненавидів шабльон і трафарет. Сам незвичайно працьовитий, педантичний, бистроумний, розвивав ті самі прикмети і в учнях. З часом його гострість і шорсткість, за які дістав і кличку серед учнів, як то звичайно буває, дещо стерлися, учні пізнали професора і його вимоги, відносини наладналися.
Я пізнав проф. Боберського ближче в Соколі-Батьку, де він провадив руханкові вправи. Академічна гімназія не мала гімнастичної залі і сама руханка була надобовʼязковим предметом. Ми, себто я, мої два брати і сестра, під впливом Тата дуже горнулися до руханки і, крім шкільних годин, ходили ще постійно до Сокола на вправи. Рухівня містилася при вул. Українській, званій популярно Руською. Вчив нас проф. Семотюк, пізніше один з Будзиновських, потім Боберський уже в новій залі в Дністровім Домі.
Професор мав зовсім інший стиль ведення вправ, як усі попередні. Передусім колосальний засіб вправ, що раз інший тип руханкової години, прекрасна методика вправ. Покликував щораз інших учнів до самостійного ведення вправ, і тим способом вишколював великі кадри інструкторів і провідниць. З того погляду Січ, пізніше Луг, не могли ніяк рівнятися з Соколом-Батьком. Їх інструктори, як Мамчаки й інші, були вишколені в Соколі-Батька. Заля Сокола наповнялася щораз новими руханковими приладами: замість кокосових справлено нові матраци (підстілки), шкіряні, відпорні на пил, замість деревʼяних, нові залізні поруччя, новий дручок (рек), кружннк, шведські прилади, прибори, як палиці, булави, тягарці Сандова. великий матрац для дужання. Було публічною тайною, що ті приладдя уфундував за власні гроші проф. Боберський.
І за розвиток спорту дбав він, ходив на Кайзервальд і терпеливо проходив з учнями фаховий тренінг копаного мʼяча. Потім спровадив тренера п. Льомоза з Праги. Чех був малого росту, але дуже меткий, кумедно перекручував українські прізвища молодих футболістів, але вчив дуже добре, і за його допомогою студентський УСК міг похвалитися незвичайними, як на той час, перемогами над жидами і поляками. Професор грав особисто теніс, видав українську руханкову термінологію і видав підручники. За його спонукою і вказівками численні аматори руханки приготовлялися і здавали державні іспити з руханки. Організаційна секція розрослася, поширила працю на села і вислала численних інструкторів, що приготовляли сільську молодь до публічних пописів, наперед місцевих, потім повітових, а вкінці до крайових змагань – олімпіяди, званої здвигом. Довший час Львів не мав української площі для вправ. Памʼятаю якось були ми на роверових і мотоциклевих змаганнях на площі Поґоні. В гурті учнів і публіки був і проф. Боберський. Я висловив думку, що ту площу з насипом і асфальтовим тором незадовго українці здобудуть. Проф. Боберський кинув іронічну заввагу: «Чим, язиком?». Але саму думку із питомою собі впертістю при помочі метрів, агітації й особистого прикладу таки зреалізував. Площа перейшла в українські руки, засаджено на ній пам’яткові дуби, пожертвами суспільности збудовано гарну степеницю із одягальнями. На майдані закипіло нове життя, зароїлося від молоді обох статей, що пильно вправляла мʼячеві гри і легку атлетику. Часті руханкові пописи і щонедільні фестини притягали публіку і давали прибуток завершенням кількалітньої організаційної праці, і правдивим тріюмфом проф. Боберського був величавий здвиг соколів і Січі 1914 р. Трагічна смерть Фердинанда перервала здвиг і припинила сокільську працю. Запахло війною, але згуртована і вишколена молодь з сокільських і січових гнізд масово зголосилася в ряди Українських Січових Стрільців і з зброєю в руці пішла здобувати кращу долю Україні.
Проф. Боберський слідкує пильно за всіми перипетіями війни, а як тільки постала Українська Держава спішить на поміч, стає до праці, як член Бойової Управи. Бачив я його кілька разів у Львові, в Чорткові і десь за Збручем: в мундирі, без шаржі, з крісом, завжди бадьорого зайнятого невсипущою працею. І все він слідкував за боями, підтоптаний, але молодий духом. І ждав слушного часу, що прийде, мусить прийти, бо де є жертви, там є й успіхи, і тоді прийде Великий Учитель, щоб на терези подій кинути всю силу свого духа, досвід і завзяття.
Поділитися:
