Де і коли вперше зустрілися Іван Франко та о. Андрей Шептицький?

©Ігор Медвідь,
історик, заступник директора з наукової роботи
Львівського національного літературно-меморіального
музею Івана Франка

У минулій статті ЗУСТРІЧ ІВАНА ФРАНКА З МИТРОПОЛИТОМ АНДРЕЄМ ШЕПТИЦЬКИМ (загадка однієї візитівки) я згадував про те як митрополит запрошував поета в митрополичі палати, висловлюючи гіпотези про те, коли це сталося і що могло бути причиною цієї зустрічі. У цій же статті, я б хотів торкнутися, ймовірно, першої їхньої зустрічі. Їхні контакти не були часті, листування між ними, на жаль, не було, інших джерел є також доволі мало. Тому ці контакти доводиться відтворювати буквально по частинках. Це нагадує картину з пазлами, де багато пазлів є втраченими. Досліднику доводиться з наявних у нього частинок, спробувати здогадатися, який із них до якого підходить, та реконструювати, а як могли би виглядати інші пазли та що зображено на повній картині.

Свого часу, працюючи над дисертацією про релігійні погляди Івана Франка, відтак над книгою «Пророк чи єретик? Релігійний світогляд Івана Франка та його взаємини з духовенством», я натрапив на знану багатьом франкознавцям статтю Ярослава Гриневича «Релігія в житті і творчості Івана Франка», що вийшла в діаспорному виданні «Дзвони» у 1978 році[1], згодом передруковану у дрогобицькому збірнику «Франкознавчі студії», вип. 2. У статті Ярослав Гриневич, син Катрі Гриневич, посилаючись на спогади о. Романа Лободича, писав, що новоспечений єпископ Станіславівський о. Андрей Шептицький «зложив візити д-рові Іванові Франкові і Михайлові Павликові. Наслідки цієї візити були такі, що обидва вони стали його цінувати як людину виїмкової інтелігенції і розуму»[2].  

За браком джерел я хоч і цитував отця Лободича в переказі Гриневича, однак не маючи доступу до першопублікації, не міг перевірити як саме описує цю зустріч згаданий священик – «Америка» за 1962 рік відсутня в Україні. Оцифрованого варіанту цього видання за 1962 рік на той момент не було. А летіти в справжню Америку, щоб почитати паперову «Америку» було коштовно й потребувало якоїсь окремої стипендії, в яку можна було б запакувати і працю з цією газетою. Зрештою, признаюсь, я мав деякий скепсис щодо цих спогадів, оскільки вони були частиною ширшої боротьби за культ Івана Франка поміж українськими діаспорянами (які відстоювали образ Франка як поета глибоко релігійного) і радянськими громадянами (останні, volens nolens, мусіли писати про Франка як затятого антиклерикала й атеїста).

Однак, нещодавно, завдяки моєму колезі д-ру Анатолію Бабинському мені вдалося отримати оцифрований примірник «Америки» за 7 січня 1962 року. За допомогу публічно складаю йому щиру подяку. Спогад о. Романа Лободича не зробив якогось наукового відкриття для мене. Іванові Франкові та його колезі Михайлові Павликові там присвячені лише 3 речення. Ярослав Гриневич доволі точно їх відтворює. Однак спогад є тим пазликом, який дозволяє зробити мені гіпотези щодо того, як виглядає ширша картина взаємин Франка та Шептицького, а зокрема і перша зустріч.

Спершу наведу короткий уривок зі статті, що має назву «Спогад про інсталяцію Слуги Божого Андрея в Станіславові та його останній Святий Вечір у Львові»:

«Складаючи візити всім достойникам у Станіславові, Владика [Андрей Шептицький. – І. М.] зложив візити також всім представникам українського громадянства, між іншими загально любленому проф. Андрієві Шахновичеві, з яким вдержував від цього часу сердечні зв’язки. Тоді також у Львові зложив Владика візити д-рові Іванові Франкові і Михайлові Павликові. А були це люди, з якими тодішнє громадянство майже зірвало. Наслідком цього були такі, що пізнавши молодого Владику, вони обидва навчились його дуже високо цінити як людину вийняткової інтелігенції і розуму»[3].

Що власне дає мені підставу припускати, що зустріч описана отцем Лободичем є першою зустріччю Франка та Шептицького? І, взагалі, чи можна довіряти уривку цих спогадів?

Почну з другого питання. Звичайно, спогади, хоч і вельми цікаве (щоб ми, гіди, без них робили?) та потрібне джерело, все ж воно не надто надійне, і, при можливості,  варто перевіряти іншими джерелами. Отже, що дає мені підстави вірити, що о. Роман Лободич через більше ніж 60 років після цих подій, не вигадує чи пам’ять його не зраджує? Перший доказ – непрямий – відкритість о. Андрея Шептицького до діалогу, навіть з людьми з неоднозначною репутацією чи відмінними від його поглядами. Прикладів можна знайти чимало, але я б навів два, близькі до моєї теми досліджень. Перший приклад, те, як Шептицький охоче погодився на пропозицію відправити панахиду за Іваном Франком на прохання Франківни, хоча попередньо його секретар запевняв дівчину, що це неможливо, зважаючи на контроверсійну репутацію Франка в священничих колах[4]. Інший приклад, у 1931 році митрополит Шептицький особисто приїхав до важкохворого Михайла Галущинського – одного із співзасновників партії УНДО, який притримувався агностичних переконань, та зумів знайти потрібні слова, що спонукали Галущинського приступити до тайни сповіді[5]. Здавалося, б навіщо очільнику Церкви їхати переконувати сповідатися агностика? Але в цьому і весь Шептицький – він будує мости, а не стіни. Зважаючи на це, я можу повірити, що Шептицький міг відвідати Франка, хоч той ще зовсім нещодавно належав до табору радикалів, з якими в духовенства були напружені взаємини та численні розбіжності світоглядного характеру.

Але якщо особисто для декого перший опосередкований доказ є непереконливим, то я наведу другий, куди переконливіший, аргумент. Єпископ Шептицький сам шукав зустрічі з Франком. Про це знаємо з джерела надійнішого за спогади – листування. Гімназійний вчитель зі Станіславова Клавдій Білінський писав до Івана Франка:

Станіславів. 3/4 [1]900

Поважний товаришу добродію!

Тут живу я тихо про себе – та однак часами годі не здибатиси з людьми. Кілька разів еписк. Шептицький просив, щоб я Вас де з ним звів – то він має охоту до балаканя і хоче конче з Вами видітись. Просив щоби з Вами якбисьте коли були в Станіславі зайти до нього. Та я о сім Вам не згадував, бо і мені не до того, щоб тямити [пам’ятати. – І. М.] – а Ви здаєсь до сего привикли! Так бачите вчера був я у нього на вечері – (!!) – та він каже, що йіде в середу до сойму – та каже, що зайде до Вас на Крижову улицю. Просив мене, щоб я Вас просив, чи бисьте не були такі добрі і до нього зайти – зайдіть може в сойм. Та дайте собі де rendez vous [фр. Зустріч]. Я з ним кілька разів розбалакався довго про всьо і вся – та трохи відмінно – як другі станіславс[ькі] рутенці балакают. Отсе Вам пишу – а Ви зробіт як знаєте – в всякім случаю бачитися варто.

Здоровить Вас сердечно школа реальна. Клавдій Біліньскій.[6]

Невідомо, що відповів Франко Білінському, але спогад отця Лободича дозволяє припускати, що пропозицію він прийняв. Треба розуміти, що це період, коли Франко розриває з радикалами й творить нову партію – національно-демократичну. Партію, що стоїть на ширшій соціальній платформі, бо як писав Іван Франко своєму колезі Михайлу Павлику:

«Я не знаю, може Вам дуже єретичною і нерадикальною видасться думка, що у нас може бути покривдженим  не тілько робітник, не тілько хлоп, не тілько ремісник, але також піп, урядник, купець, і навіть жандарм»[7].

Ба, більше, він творить цю партію з частиною консервативного середовища Галичини, з-поміж яких Юліан Романчук, який ще нещодавно шпетив Франка за те, що той «не любить русинів», на що той відповів авторитетному діячеві «Кількома афоризмів в альбом “Діла”» та гострим віршем «Сідоглавому». Себто, Франко також готовий переступити через якісь свої особисті симпатії та антипатії задля ширшого національного порозуміння.

Отже, якщо ми приймаємо на підставі прямих та непрямих доказів гіпотезу, що зустріч між Іваном Франком та о. Андреєм Шептицьким відбулася, то постає питання, а що дає підстави стверджувати, що це їхня перша зустріч?

Іван Франко чи не вперше згадує о. Андрея Шептицького у статті «Радикали та єзуїти» (1899) в радикальному часописі «Громадський голос»[8]. У ній він критикував гострі випади у Василіанському часописі «Місіонар», засновником якого був Шептицький, супроти радикалів та нього самого. Їхній автор підписувався криптонімом «А», що давало підстави припускати, що це ніхто інший як сам о. Андрей Шептицький. Франка все ж мучать сумніви: «Ми не хочемо вірити, що еп. Шептицкий був автором сего паплюження на радикалів, бо ж нам говорено, що о. Шептицкий – чоловік розумний, а як родовитий граф мусить уміти промовляти тоном достойнішим, від ярмаркового перекупця»[9]. З цього уривка для нас важливою є фраза «нам говорено…», яка свідчить, що до цього Іван Франко не перетинався особисто з о. Андреєм, інакше склав би собі свої враження, а не покладався на чиюсь думку. Отже, вони не зустрічалися принаймні до моменту написання цієї статті – себто, червня 1899 року.

Слова з листа Клавдія Білінського «Кілька разів еписк. Шептицький просив, щоб я Вас де з ним звів…» також свідчать про те, що Франко і Шептицький особисто незнайомі на момент написання листа – 3 квітня 1900 року. Інакше, для чого використовувати Білінського як посередника, можна було б особисто написати Франкові?

Шептицький був єпископом Станіславова лише 16 місяців – з вересня 1899 року по грудень 1900 року. Тому якщо приймаємо за правду спогад о. Романа Лободича та зважаємо на згадані рядки з листа Клавдія Білінського, то можемо припустити, що перша зустріч Івана Франка з о. Андреєм Шептицьким відбулася між квітнем та груднем 1900 року. А якщо припустити, що Іван Франко дав свою згоду, прочитавши лист Білінського, то зустріч могла відбутися у середу, 4 квітня 1900 року. Адже лист датований 3 квітня 1900 року, а це вівторок. Автор у ньому пише: «Так бачите вчера був я у нього на вечері – (!!) – та він каже, що йіде в середу до сойму – та каже, що зайде до Вас на Крижову улицю. Просив мене, щоб я Вас просив, чи бисьте не були такі добрі і до нього зайти – зайдіть може в сойм».

Можливо, це той самий візит Шептицького до їхнього дому, який описує Анна Франко-Ключко.

«Видно, що візита митрополита була заповіджена, бо тато вийшов напроти нього аж до візника і з висловами пошани ввів його до своєї кімнати. Тато замолоду цікавився постатями з Святого письма, життям мучеників, апостолів… У його бібліотеці були не одні цінні, в грубих обкладинках, пошкоджених молями, писані «кирилицею» старовинні книги, які він придбав або на приходствах, або в антикварнях. Знаючи про це, митрополит зайшов до тата продискутувати деякі для нього цікаві питання (здається, тоді йшла дискусія про Йоасафа і Варлаама). При відході митрополит виявив бажання побачити нас, дітей. І тоді-то вперше мені довелося побачити його величну постать. Він привітався з мамою, що нас провела, кожного з нас запитав про ім’я, кожного з нас погладив по голові, поблагословив»[10].

 Анна по десятиліттях могла переплутати, що Шептицький був у них ще в статусі єпископа, а не митрополита, так само як вона у своїх спогадах ненароком переплутала Дмитра Антоновича з його батьком – Володимиром.

Питань залишається чимало. Якщо Франко згодився на пропозицію Білінського, то чи відбулася ця зустріч в соймі чи в будинку Франка на вулиці Крижовій? Якщо на Крижовій, то чи це та сама зустріч, про яку згадує о. Лободич, і та, що згадує донька Франка? Що було причиною зустрічі та темою розмови? Питання залишаються відкритими. Ця стаття – лише моя інтерпретація картини на основі наявних пазлів. Можливо, колись я чи інший дослідник знайде ще якісь джерела, які підтвердять або спростують цю гіпотезу.

---

[1] Гриневич Я. Релігія у житті і творчості І. Франка // Дзвони, 2 (1978), с. 29-43.

[2] Лободич Р. Спогад про інсталяцію Слуги Божого Андрея в Станіславові і його останній Святий Вечір у Львові // Америка, 7 січня 1962. Цит. за: Гриневич Я. Релігія у житті і творчості І. Франка, с. 34.

[3] Отець Роман Лободич. Спогад про інсталяцію Слуги Божого Андрея в Станіславові і його останній Святий Вечір у Львові // Америка, Ч. 3, 7 січня 1962. С. 4.

[4] Див.  Медвідь І. ПАНАХИДА чи «НЕПРИСТОЙНА КОМЕДІЯ»? Відправа митрополита Андрея Шептицького за Іваном Франком у спогадах Софії Мурської // https://franko.live/2021/01/25/панахида-чи-непристойна-комедія-ві/

[5] Гентош Л. Митрополит Шептицький. 1923 – 1939.  Випробування ідеалів. – ВНТЛ-Класика: Львів, 2015. – С. 401–402.

[6] Лист Клавдія Білінського до Івана Франка. Станіславів, 3 квітня 1900 // ІЛ, ф. 3, спр. 1611, арк. 249.

[7] Лист др. Івана Франка // Громадський голос,  1 і 15 лютого, 1900, с. 23.

[8] Франко І. Єзуїти і радикали // Громадський голос, Львів, 15 червня 1899, с. 95-96.

[9] Там само, с. 95-96.

[10] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина. Спомини. Торонто, 1956. с. 35.