ДВОРЯНСЬКА РОДИНА ХОРУЖИНСЬКИХ: знадоби до генеалогії

Вже більше 20 років минуло з того дня, як я вперше зустрів прізвище родини Хоружинських в одному з архівних джерел і щоразу довідуюсь щось нове про цей шляхетний рід. Хоча треба визнати, що досі мені невідомо звідки і в якому році з’явився на території Слобідської України родоначальник Хоружинських. Можливо саме тому я не можу подати вичерпно генеалогічне дослідження цього роду. Водночас розумію, що треба публікувати знайдені джерела, щоб можна було спростувати різного роду міфи, пов’язані з Ольгою Федорівною Хоружинською, яка 1886 року стала дружиною Івана Франка.

^{_{Ольга Хоружинська та Іван Франко у день шлюбу. Київ, 16(4) травня 1886 р.} _{З фондів Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка.}}

Час від часу мені трапляються публікації про родину Хоружинських в інтернеті, наукових збірниках та авторських книгах, але багато з них подають не достовірні факти ніяк не підтверджені архівними джерелами. Чого тільки варта публікація історика з Дніпра В. М. Заруби, який висунув версію, що батько дружини Івана Франка – Федір Васильович Хоружинський походить від старшини Пирятинської сотні Лаврентія Федоровича Хоружинського[1]. Автор стверджує, що начебто він переїхав у слободу Мерефу Харківського повіту, де одружився з Євдокією Гнатівною з родини Куликовських. По-перше, прадіда Ольги Хоружинської звали не Лаврентій Федорович, по-друге, представник волоського дворянського роду Куликівських на ім’я Ігнатій не зустрічається в архівних джерелах. І врешті, по-третє, автор цієї публікації посилається на мою книгу, де вказані роки життя нібито дружини Лаврентія Федоровича – Єфросинії Леонтіївни Хоружинської (1748–28.10.1822). Одначе я написав лише те, що вона вдова дворянка і проживає у слободі Мерефі і жодного слова не сказав про її чоловіка[2]. Саме ця публікація В. Заруби і стала для мене поштовхом для підготовки статті з генеалогічними відомостями про родину Хоружинських.

Розпочну із відомостей про прадіда Ольги Хоружинської, як найстаршого із чоловіків цього роду: його звали Лаврентій Семенович Хоружинський. Нам відомо, що він мав чин губернського секретаря і станом на 1839 р. мав свій дерев’яний будинок у Харкові. В Державному архіві Харківської області (далі ДАХО) зберігся документ, в якому він просить Харківську духовну консисторію видати свідоцтво про народження його онука, Іллі Федоровича Хоружинського, яке було потрібне для прийняття на службу[3].

^{Генеалогічна схема 1: Гілка роду Хоружинських, що виходить від Лаврентія Семеновича Хоружинського (1766– здогадно1848–1856). Уклав Веніамін Цибка.}

Ще раз губернський секретар Лаврентій Семенович Хоружинський згадується як парафіянин Воскресенської церкви м. Харків за 1847 р. разом із своїми дітьми і онуками. Він вдівець, йому 81 рік, тобто народився приблизно 1766 р.[4]. Відтак він аж ніяк не міг бути одруженим на вдові, дворянці зі слободи Мерефа Харківського повіту, Єфросинії Леонтіївні Хоружинській, яка померла 28 жовтня 1822 р. у віці 74 років[5]. Це, скоріш за все, його мати, а от хто був його батьком – ще потрібно з’ясовувати.

Немає на сьогодні і відомостей про дружину Л. С. Хоружинського, яка була матір’ю його дітей, серед яких нам відомі: старший син Федір, який помер 18 листопада 1836 р. і був похований у Харкові; середульший Василь, 1794 р. н.; молодший Петро 1796 р. н. . Помер Л. С. Хоружинський між 1848 та 1856 роками у Харкові.

Старший син Федір Лаврентійович Хоружинський поступив на службу у 1814 р. без чину у Слобідсько-Українське губернське правління, з 1819 р. почав служити при будівельному комітеті Імператорського Харківського університету, у 1827 р. отримав чин титулярного радника, мав знак відмінностей за XX-річчя беззаперечної служби. 10 липня 1824 р. він узяв шлюб з Катериною Кирилівною у Харкові. Перший син Ілля, зачатий ще до шлюбу, народився 19 липня того ж року, потім у 1827 р. народилась донька Ольга, у 1829 р. – Ірина та у 1831 р. – син Олександр. Після смерті чоловіка у 1836 р. його дружина вдруге вийшла заміж за селянина Бугайцова.

Молодший син Петро Лаврентійович Хоружинський мав скромніші кар’єрні успіхи. Станом на 1825 р. він служив у Мерефі в конторі питного відкупу. Дослужився до чину губернського секретаря. Дружиною його була Олена Андронівна, від якої у них народились діти: Олексій (17.03.1822–28.03.1825), Анастасія (29.10.1825 р. н.), Олександра (6.05.1827 р. н.), Ольга (11.07.1829 р. н.), Микола (6.12.1831 р. н.), Лаврентій (1835 р. н.), Василь (1841 р. н.). Його дружина померла між 1848 та 1855 роками, вже у 1856 році ми бачимо у нього другу дружину Марію Лазарівну 1826 р. н., але дітей від другого шлюбу вже не було. Найбільше відомий з його дітей Микола Петрович Хоружинський, який у 1860–1862 роках входив у злодійську шайку міщанина Котлярова[6].

^{Генеалогічна схема 2: Продовження гілки роду Хоружинських від Василя Лаврентійовича Хоружинського (1794 – 1864) – діда Ольги Хоружинської. Уклав Веніамін Цибка.}

Нас, звичайно, більше цікавить середульший син Лаврентія Семеновича Хоружинського, Василь, оскільки він доводиться рідним дідом Ольги Федорівни Хоружинської. Про нього відомо, що він у 1825 р. служив у конторі питного відкупу у слободі Мерефа Харківського повіту у чині колезького реєстратора. На той час в нього була дружина Євдокія Гнатівна (1801 р. н.) та син Петро (5.10.1820 р. н.)[7], наступний син Федір народився вже у Харкові у 1827 р.[8], відомостей про народження доньки Параскеви наразі немає, донька Ганна народилась у Харкові у 1834 р., донька Єлизавета народилась у 1835 р. і наймолодша дитина, син Василь, – у 1836 р.

Останні відомості про губернського секретаря Василя Лаврентійовича Хоружинського ми маємо за 1856 р.[9], він був парафіянином Воскресенської церкви м. Харкова і успадкував маєток свого батька на Москалівці. Тут слід зауважити, що землі, на яких виникло передмістя Харкова – Москалівка, належали дворянському роду Квіток і тільки у 1831 р. власник земель сенатор, тайний радник і рідний брат письменника Григорія Квітки-Основ’яненка – Андрій Федорович Квітка почав здавати їх в оренду під баштани, а пізніше продавати під забудову. Вже на плані міста Харкова 1846 р. ми бачимо доволі щільну забудову, здебільшого дерев’яними будинками. Саме після 1831 р. ми можемо вважати, що Лаврентій Хоружинський купив у власність землі під забудову.

Де ж саме був маєток прадіда і діда Ольги Хоружинської? За списками власників будівель ми бачимо, що він розташовувався по вулиці Москалівській поруч і Преображенською церквою, яка будувалась у 1866–1869 роках. Сьогодні на колишній садибі Хоружинських стоїть чотириповерховий прибутковий будинок, який було зведено на початку XX ст. тогочасною власницею дворового місця міщанкою Єпистимією Єгорівною Шаповаловою.

Дивлячись на величезний прибутковий будинок з вулиці Москалівської, можна було б подумати, що від часів Хоружинських в цій міський садибі нічого не залишилось. На щастя, саме тут доживає свій вік чи то флігель чи то і сам дерев’яний будинок Василя Хоружинського. Пізніші володарі обклали його цеглою, він суттєво перебудований і сьогодні вцілів саме тому, що його активно використовують. На жаль, у ході війни з росією підійти і роздивлятись його ближче буде необачно, оскільки сучасні мешканці будинку і власники автівок не зрозуміють дослідницьких намірів. Сподіваюсь, що після Перемоги, я обов’язково зможу приділити йому більше уваги.

Старший син Василя Хоружинського, титулярний радник Петро Васильович Хоружинський, був не одружений, купив дворове місце у Харкові на розі вулиці Маріїнської та Столярного провулку. У 1862 р. він подав проєкт забудови з двоповерховим будинком, перший поверх якого був кам’яний, а другий дерев’яний[10]. Того-таки року Петро Хоружинський замовив і деякі меблі для свого будинку. А в листопаді того ж 1862 р. він помер і будинок згідно із заповітом перейшов до його молодшої сестри Параскеви Василівни, яка на той час була вже вдовою поручика Фісенка[11].

^{Будинок Хоружинських у Харкові на вул. Конторській, 23. Фото Андрія Парамонова, 2017 р.}

Параскева Фісенко мала декілька дітей (Наталія, Олімпіада та Марія) і саме тому брат заповів їй свій будинок. На кінець 1862 р. у будинку йшли оздоблювальні роботи, були замовлені для нього одинадцять берестових стільців, які доставлені у березні 1863 р. І тут ми бачимо доволі цікаву поведінку її братів, Федора і Василя Хоружинських, які були незадоволені тим, що будинок брата відійшов їх сестрі, навіть подавали скаргу про це, але проти заповіту брата нічого зробити було неможливо. Також вони вважали, якщо інші меблі Петро Хоружинський заповів своїм іншими сестрам, а тому ці одинадцять стільців теж повинні належати їм, а не Параскеві. Спочатку Василь Васильович Хоружинський написав скаргу в поліцію, а 27 березня 1863 р. прийшов у будинок Параскеви Фісенко, яка, побачивши стільки чоловіків, вибігла з будинку до своїх сусідів. Василь Хоружинський з понятими виніс меблі і деякі речі, в тому числі дитячі. Присутній при цьому квартальний наглядач до того ж побив двірника. Так що усю цю справу розглядав Харківський повітовий суд, рішення якого на сьогоднішній день не знайдено[12]. Звісно, цікаво, чи знав В. Л. Хоружинський про усі ці перипетії між його синами і їх старшою сестрою і боротьбу за майно, яке їм аж ніяк не належало? Можливо тут відіграв роль той факт, що Фісенко за походженням був з державних селян м. Харкова і, очевидно, родині це не дуже подобалось. Пізніше Василь Хоружинський та Параскева Фісенкова примирились. Вона стала навіть хрещеною мамою майбутньої дружини свого брата.

^{Генеалогічна схема 3: Продовження гілки роду Хоружинських від Федора Васильовича Хоружинського (1827 – 1867) – батька Ольги Хоружинської. Уклав Веніамін Цибка.}

Другий син В. Л. Хоружинського – Федір – навчався у Харківській губернській гімназії, але повний курс не закінчив. Вже після 4-го класу гімназії, з 8 листопада 1840 р., він працював у Харківському повітовому суді канцеляристом. Потім служив у Харківському земському суді і Харківській казенній палаті, де 1844 р. отримав чин колезького реєстратора, 1848-го – губернського секретаря. З 19 липня 1850 р. він перейшов до канцелярії харківського губернатора, а у листопаді 1852-го отримав чин колезького секретаря. У канцелярії губернатора батько Ольги Хоружинської мав би зробити добру кар’єру, та там вирішили перевести його з лютого 1853 р. становим приставом 1-го стану у Лебединський повіт[13]. Наразі відомо про декілька скарг на Федора Хоружинського[14]. Можливо, що жити в губернському місті бідному чиновнику було доволі складно, грошей на родину не вистачало, та і жити з великою родиною разом у батьківському будинку було важко. Посада станового пристава давала йому 228 карбованців 57 копійок платні, та 57 карбованців 14 ½ копійок на роз’їзди, казенну квартиру у селі Бішкін і безліч привілеїв, зокрема, неформальний статус «третьої особи» у половині повіту.

^{Марія Хоружинська з Томанових – мама Ольги Франко.}

Відтак, перебуваючи на цій посаді, Федір познайомився з родиною поміщика Охтирського та Сумського повітів майора Івана Пилиповича Томанова, донька якого Марія невдовзі стала його дружиною. Приданим дружини стали два невеличких маєтки в цих повітах загальною площею 280 десятин землі та 18 чоловічих душ кріпаків[15]. В Дмитрівській церкві с. Бішкін Лебединського повіту були охрещені перші діти Ф. В. Хоружинського: Микола (1 серпня 1854 р. н.)[16], Олексій (2 січня 1856 р. н.)[17], та Іван (7 березня 1859 р. н.)[18].

На службі становим приставом у Лебединському повіті Федір Хоружинський неодноразово попадав у різного роду неприємності. Тільки за 1857 р. на нього подали дві офіційні скарги, які потрапили до формулярного списку, хоча їх було значно більше (просто деякі були не суттєвими для його начальників). Так, 1857 р. було внесено запис про розпочате слідство з приводу того, що Федір Хоружинський наніс побоїв міщанину Лебедину Коваленку. Тоді Хоружинському вдалось примиритись із Коваленком і слідство було призупинене[19]. Того-таки 1857 р. Федір Хоружинський посварився із губернським регістратором Петром Лєбєдєвим, який доводився йому родичем по другій дружині Лєбєдєва (уродженій Дацуковій)[20]. Якби не велика кількість скарг від Лєбєдєва, то, мабуть, і цей епізод залишився б поза увагою начальства, тим паче, що це були майнові претензії між родичами і справа мала б розглядатись у інших установах.

^{Федір Хоружинський – батько Ольги Франко.}

Незважаючи на скарги, слід відзначити, що робота Ф. Хоружинського задовольняла у Харкові, йому порекомендували перейти в інший повіт, щоб позбавити себе від шлейфу незадоволених. На його прохання Ф. Хоружинського у 1860 р. перевели становим приставом 2-го стану у заштатне місто Краснокутськ Богодухівського повіту, в цей же час він отримав і чин титулярного радника. Його родина переїхала з Бішкіна у маєток дружини в Зіньківській повіт Полтавської губернії (скоріш за все, це було пов’язане із тим, що станова квартира в Краснокутську була не пристосованою для проживання родини із малими дітьми). Родина, звісно, час від часу зустрічалась, оскільки у 1862 р. народилась донька Марія[21]. Знаємо також, що у Федора і Марії Хоружинських була ще одна донька – старша поміж сестрами Антоніна (в заміжжі Трегубова), про яку наразі відомостей у документах віднайти не вдалося. Вона навіть залишила спогади[22].

Проживання нарізно не влаштовувало родину, 20 червня 1863 р. Ф. В. Хоружинський здав всі справи у Богодухівському поліцейському управлінні, маючи наміри залишитись у Зіньківському повіті і переїхав у Харків до батьків, де подав прохання про відпустку за сімейними обставинами у Зіньківський повіт Полтавської губернії[23]. Йому надали 28 днів та паспорт, з 13 липня і він їх використовував для пошуку нового місця служби у Зіньківському повіті. Ще до того, 9 липня, йому запропонували посаду пристава 2-го стану Зіньківського повіту, хоча станова квартира була далеко від маєтку дружини, але все ж це було ближче ніж Краснокутськ. Зіньківське поліцейське управління запросило формулярний список Хоружинського, який туди і було переслано 5 серпня 1863 р.. Ані Богодухівське, ані губернське начальство не мало перешкод для того, щоб він перейшов на службу у сусідню Полтавську губернію, претензій до нього не було.

За 28 днів вирішити всі питання із новою вакансією Ф. Хоружинський не встигав, а тому, щоб виграти час, він 1 вересня 1863 р. написав рапорт про хворобу. Місцевий городовий лікар Петровський у Зінькові діагностував у нього спочатку «хроническую чешуйчатую сыпь» на грудях, а потім катар бронхів. Можем припустити, що він дійсно хворів, та практика подовжити таким чином відпустку була доволі поширена в ті часи. В цей же час Хоружинський проживав у Зінькові, бував і в Полтаві, стараючись отримати посаду станового пристава 3-го стану Зіньківського повіту, де був маєток дружини. А далі справу вирішив збіг обставин: коли один з кандидатів на цю посаду помер, а інший – відмовляється від неї,. Відтак 26 листопада 1863 р. Полтавське губернське правління подало на узгодження саме кандидатуру Ф. Хоружинського. Всі формальності що до його посади були узгоджені в Зінькові ще раніше, у жовтні місяці.

Станова квартира пристава 3-го стану Зіньківського повіту була у козацькому містечку Бірки. Саме тут народилась і була охрещена майбутня дружина Івана Франка – Ольга Федорівна Хоружинська. Очевидно також, що у тих-таки Бірках, 21 січня 1863 року народилась перед Ольгою і її сестра Олександра[24]. Олександру було охрещено 7 лютого 1863 року (хрещеними батьками були купець міста Краснокутська Іван Софроніев Войтенко і донька майора Охтирського повіту Івана Томанова – Пелагія; таїнство хрещення здійснив священник Василь Григорович).

^{Сестри Олександра і Ольга Хоружинські, 1885 р.}

Федір Васильович Хоружинський наприкінці життя отримав чин колезького асесора і помер віці 43 роки. Як свідчить запис у Державному архіві Харківської області у фонді Харківської духовної консисторії в метричній книзі Різдва Богородиці села Чернетчина Богодухівського повіту, він відійшов у кращий світ 2 серпня 1867 року, а 4 серпня був похований на цвинтарі коло сільської церкви[25]. Щоправда, В. Заруба у своїй статті вказує на те, що Федір Хоружинський помер у 1868 році у Богодухові[26], але при перегляді метричних книг церков міста Богодухів запису про його смерть не виявлено.

Опікувався дітьми Федора Хоружинського його молодший брат – Василь Васильович (1836 р. н.), який жив у Харкові спочатку у власному будинку по вулиці Москалівській, 7. Це дворове місце належало йому на двох з братом Петром, ще у 1850-ті роки, тут проживали і незаміжні на той час доньки Єлизавета та Ганна. У 1871 р. В. В. Хоружинський заклав це дворове місце у Харківському купецькому банку, а замість нього вирішив збудувати новий будинок ближче до центру міста. У 1873 р. колезький асесор Василь, Ганна та Єлизавета Хоружинські подали прохання про спорудження нового кам’яного будинку по вулиці Конторській за проєктом колезького секретаря Григорія Маяцького[27]. Саме в цьому будинку по Конторський вулиці з сучасним № 23 і деякий час жила Ольга Хоружинська, а також її старший брат Іван, який навчався у Першій чоловічій гімназії.

Василь Васильович Хоружинський зробив кар’єру у Харківській казенній палаті, де він станом на 1886 р. служив чиновником особових доручень, мав чин надвірного радника. А в кінці служби отримав чин колезького радника. 16 травня 1886 р. у Преображенській церкві на Москалівці він вінчався із значно молодшою підданою Данії Августою Цецілією Генріхівною Кнудзен (1860 р. н.)[28]. Жінка перед вінчанням перейшла у православ’я і отримала ім’я Марія Іванівною, її хрещеними стали колезький радник Іван Герасимович Лягодкін та вдова поручика Параскева Василівна Фісенкова[29].

^{Олександра Хоружинська (в одруженні Ігнатович).}

Останній раз по службі в Казенній палаті В. В. Хоружинський згадується у 1901 р., скоріш за все в цьому році він і помер. З інших відомостей про Василя Хоружинського відомо, що у нього було двоє дітей – Петро та Емілія, ця донька у 1905 році просила за свого батька пенсію[30]. Тут вимальовується ще один «скелет у шафі» родини Хоружинських, ця донька вказала що вона народилась 1877 р., з чого випливає наступне: або вона позашлюбна донька Василя Хоружинського від датчанки Кнудзен, або її позашлюбна донька, яку удочерив Хоружинський.

В цій публікації я навів факти, які зібрав у фондах Державного архіву Харківської області. Не наводжу тут відомостей, які подають інші дослідники-краєзнавці, через те, що зіткнувся із, як на мене, занадто вільною інтерпретацією джерел у їхніх працях. Тому на цьому ставлю три крапки і продовжую генеалогічні дослідження родини Хоружинських…

Передрук матеріалів зі сайту без погодження з редакцією є порушенням авторських прав.
При передруці матеріалів поклик на сайт “Франко:Наживо” і зазначення автора є обов”язковим!

[1] Заруба В. Історико-генеалогічний збірник: студії з історії України. Книга четверта. Дніпро: Ліра, 2021. С. 636–637.

[2] Парамонов А. Энциклопедия фамилий Харьковской губернии. Книга 2. Харьков, 2011. С. 177.

[3] ДАХО. Ф. 40, оп. 26, од. зб. 1080. Арк. 1–21. О выдаче свидетельства о рождении сына титулярного советника Федора Хоружинского, Илии.

[4] ДАХО. Ф. 40, оп. 110, од. зб. 861. Исповедная роспись Воскресенской церкви г. Харькова, 1847 г.

[5] ДАХО. Ф. 40, оп. 110, од. зб. 523. Арк. 606. Метрическая книга Рождество-Богородичной церкви сл. Мерефа, 1822 г.

[6] ДАХО. Ф. 4, оп. 10, од. зб. 482. Арк. 1–272. О воровской шайке в Харькове, 1860-1862 гг.

[7] ДАХО. Ф. 40, оп. 110, од. зб. 557. Метрическая книга Рождество-Богородичной церкви сл. Мерефа, 1820 г.

[8] ДАХО. Ф. 4, оп. 9, од. зб. 1. Арк. 183. Формулярный список о службе Федора Васильевича Хоружинского, 1856 год.

[9] Скоріш за все Василь Лаврентійович Хоружинський помер після 1863 р., оскільки в цьому році його син Федір написав прохання з Харкова і вказав, що живе в будинку у батьків.

[10] ДАХО. Ф. 161, оп. 1, од. зб. 346. Арк. 69 зв.–70. Планы частей г. Харькова и проекты на постройку новых зданий, 1862 г.

[11] На жаль, у 1910-ті роки новий власник побудував замість будинку П. В. Хоружинського п’ятиповерховий прибутковий будинок, від старої забудови нічого не залишилось.

[12] ДАХО. Ф. 3, оп. 212, од. зб. 252. Арк. 1–12. По жалобе вдовы поручика Фисенковой на чиновника Хоружинского за отобрание им принадлежащей ей мебели, 1863–1864 гг.

[13] ДАХО. Ф. 4, оп. 9, од. зб. 168. Арк. 1180 зв.–1181. Формулярный список о службе Федора Васильевича Хоружинского, 1857 год.

[14] ДАХО. Ф. 3, оп. 136, од. зб. 88. Арк. 1–2. О воспрещении чиновнику Казенной палаты Хоружинскому подписывать ябеднические письма, 1844; Ф. 3, оп. 167, од. зб. 169. Арк. 1–2. О деньгах взыскиваемых с мещанина Володина, 1851 год.

[15] ДАХО. Ф. 4, оп. 9, од. зб. 324. Арк. 148 зв. Формулярный список о службе Федора Васильевича Хоружинского, 1858 год.

[16] ДАХО. Ф. 40, оп. 105, од. зб. 1029. Метрическая книга Дмитриевской церкви села Бишкин Лебединского уезда, 1854 год

[17] ДАХО. Ф. 4, оп. 9, од. зб. 168. Арк. 1180 зв.–1181. Формулярный список о службе Федора Васильевича Хоружинского, 1857 год.

[18] Биографический словарь бывших питомцев Первой харьковской гимназии за истекшее столетие с 1805 по 1905 год. Х., 1905. С. 372.

[19] ДАХО. Ф. 4, оп. 9, од. зб. 168. Арк. 1190. Краткий список о службе Федора Васильевича Хоружинского.

[20] ДАХО. Ф. 3, оп. 191, од. зб. 49. Арк. 1–16. По прошению губернского регистратора Лебедева на действие станового пристава Хоружинского, 1857–1860.

[21] ДАХО, Ф. 4, оп. 121, од. зб. 569. Арк. 6. Об охране имущества сумасшедшей девицы Марьи Хоружинской, 1894 год.

[22] Див.: Антоніна Трегубова. Дещо з життя Ольги Франкової // Трегубова А. Дещо з життя Ольги Франкової // За сто літ. Київ–Харків, 1930. Кн. 5. С. 264–271.

[23] ДАХО. Ф. 4, оп. 10, од. зб. 648. Арк. 1–41. По прошению титулярного советника Хоружинского о увольнении его в отпуск на 28 дней, 1863 год.

[24] ДАХО. Ф. 40, оп. 105, од.зб. 327. Арк. 1326. У родинному архіві збереглося також свідоцтво про народження Олександри Хоружинської, видане її матері Марії Іванівні Хоружинській 20 лютого 1868 року.

[25] ДАХО. Ф. 40, оп. 105, од. зб. 382. Арк. 670. Див. також: Горак Р., Гнатів Я. Іван Франко. Кн. 6: В поті чола. Львів, 2005. С. 60.

[26] Заруба В. Історико-генеалогічний збірник: студії з історії України. Книга четверта. Дніпро: Ліра, 2021. С. 637.

[27] ДАХО. Ф. 45, оп. 4, од. зб. 818. Арк. 1–3. Дело Харьковской городской управы. Хоружинские дочери губернского секретаря Анны и Елизаветы и коллежский асессор Василий, о постройке дома по Конторской улице 10 участке в 3-й части, 1873 год.

[28] ДАХО. Ф. 40, оп. 121, од. зб. 30. Арк. 740 зв.–741. Метрическая книга Преображенской церкви г. Харькова, 1886 г.

[29] Там само. Арк. 656 зв.–657.

[30] ДАХО. Ф. 4, оп. 149, од. зб. 318.

Поділитися: