ПОЕТ ПЕРЕМОГИ (Слово на 168-і Франкові уродини)
© Богдан ТИХОЛОЗ
Слово про Івана Франка, виголошене на Площі перед Львівським національним університетом імені Івана Франка 27 серпня 2024 року
Вельмишановний пане Ректоре,
пане віце-голово ЛОВА, пане віце-голово ЛМР,
академічно спільното,
дорогі українці і українки.
Говорити просто неба, та ще й о воєнній порі – подвійний ризик. Тому я буду гранично лаконічний.
І спробую у своєму короткому виступі дати спробу відповідей лише на три питання:
- чому ми тут?
- навіщо ми тут?
- і що з того?
Питання 1. ЧОМУ МИ ТУТ?
Ми зібралися тут тому, що 168 років тому у Якова-коваля та його молодої дружини, шляхтянки Марії з роду Кульчицьких, народився первісток.
Це було в Нагуєвичах, точніше, у присілку Війтова гора, або Слобода. Слобода – це про свободу, про вільних і сильних людей. І це не випадковість.
Але не тільки.
Бо якби цей хлопчик залишився в Нагуєвичах сільським господарем, як його рідні брати, ми навряд чи тут би зібралися.
Ми зібралися тут тому, що цей хлопчик був неймовірно здібним і жадібно прагнув знань – навіть більше, ніж наші діти розваг і ґаджетів.
І здобув таку високу і якісну освіту, яка дозволила йому стати собою – на повен зріст.
І навіть перерости свій час, свою епоху і своє середовище. Щоб самому стати епохою.
Освіта стала його шансом на успіх – і він скористався ним сповна.
Школу він перейшов довгу і добру: у Ясениці Сільній, Дрогобичі, Львові, Чернівцях, Відні…
Школу не лише гімназій і університетів, а й архівів і бібліотек.
І підвищення кваліфікації під час тюремних арештів і виборчих кампаній.
Але головне – високу школу життя.
Уміти жить! Трудне, високе вміння,
Котрого жадна книга не навчить,
А лиш навчає досвід і терпіння
Й любов, що всіх ріднить і єдинить.
Щаслив народ, щасливе покоління,
Що зможе жить як слід, зуміє жить!(з прологу до поеми «Нове життя»)
І сьогодні на стінах Університету, на який я дивлюся, – мого Університету, вашого Університету, нашого Університету – його ім’я.
І сьогодні, як і щороку, академічна спільнота Франкового Університету зібралася віддати честь, шану і вдячність своєму великому патрону.
Але не тільки.
Бо Франко – не тільки патрон Львівського університету, а передусім один з духовних батьків української нації і стовпів нашої культури та ідентичності.
Великий будівничий української державності.
Саме тому ми тут: сьогодні, щороку і завжди.
Питання 2. НАВІЩО МИ ТУТ?
Проста відповідь: щоб відзначити Франкові уродини.
Сьогодні в нього день народження.
Він щоразу приходить після Дня незалежності. Точніше, після свята відновлення нашої Державності у 1991 році після століть історичних катаклізмів і поневірянь.
Відомо: Франко не святкував власних днів народжень.
Певен: незалежність України для нього була набагато важливіша.
«Нехай пропаде моє ім’я,
але нехай росте і розвивається український народ!».
(З промови на 25-літньому ювілеї літературної діяльності, 1898)
Втім, його ім’я не пропало. Його не стерли вітри історії. Воно досі з нами: у пам’ятниках, назвах вулиць і цілих міст, врешті, на фронтоні нашого Університету.
Чому?
Тому що Франко свою чесною титанічною працею здобув власне право на безсмертя.
Ім’я живе, коли живуть діти (нащадки роду), ідеї і твори.
Нащадки – по крові по духу – поруч з нами, серед нас.
Твори – не тільки на полицях бібліотек, а в нових кінофільмах, виставах, піснях. Навіть в інтернет-мемах і на футболках.
Силове поле впливу Франка з плином часу ось уже понад століття не втрачає своєї гравітаційної сили.
Бо ключові ідеї його світогляду і спадщини, підтверджені життєтворчою практикою, не втрачають своєї актуальності.
Назву лише три, на мій погляд, головні:
- Національна ідея: «Ідеал національної самостійності»
- Національна культура і мова: «Чути себе українцями»
- Національна освіта і наука: «Дух, наука, думка, воля»
Це прості й конкретні Франкові дороговкази, слушність яких ми по-справжньому усвідомлюємо лише тепер, коли платимо за нашу Незалежність таку високу ціну.
* * *
110 років і 1 місяць тому почалася Перша світова війна.
Франко на певний час опинився самотнім у рідному домі, у Львові – під російською окупацією.
А його сини були на фронті: Петро в лавах Легіону Українських Січових стрільців, Тарас – в регулярній австрійській армії. Разом вони намагалися зупинити ворожу навалу варварів зі північного сходу.
Як і кожен батько, Франко переживав за своїх синів, і не знав, чи вони повернуться з війни живими.
Але думав він не тільки про них.
Саме тоді поет написав такі рядки:
Будьмо хоч трупами, та трупами вельмож,
Що на велике діло спромоглися,
Але не трупами тих завалидорог,
Що в боротьбі безцільній знемоглися.
(1914)
Це чесні і страшні рядки.
Ціну такої позиції ми здатні усвідомити лише тепер, у полум’ї нової війни з тими ж варварами.
Це не просто позиція батька своїх дітей – це позиція батька нації.
Питання 3. І ЩО З ТОГО?
Рівно те, що ми здатні з того взяти, які уроки спроможні винести і засвоїти.
Уроки Франка – це передусім уроки боротьби, любові до життя і готовності до великого діла.
Наука Франка – це наука боротьби і перемоги.
Франко потрібен нам у часі боротьби більше, ніж будь-коли.
Він здатен порятувати нас від знемоги й оспалості.
Бо:
Лиш боротись значить жить.
Vivere memento!
Його життєвий приклад – це приклад перемоги духа над матерією, людини над обставинами.
Бо:
До відважних світ належить…
Його поезія – це поезія перемоги.
Або смерть, або побіда! –
Се наш оклик бойовий!(з поезії «Конкістадори», 1904)
Його філософія – це філософія перемоги.
Тож найкращим подарунком для Франка буде наша велика Перемога.
Це і є те велике спільне діло, на яке ми спроможні лише разом.
Разом з Франком.
Слава Україні!
Світлини Ярини Пришляк і Юлії Гриценко (Пресцентр Львівського національного університету імені Івана Франка) та Любомира Більо (Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка).
Поділитися:
