ПЕТРО ФРАНКО І СПОРТИВНА КОЛОМИЯ: причинки до історії фізичної культури Прикарпаття

© Наталя ТИХОЛОЗ 

 З 11 вересня 1922 р. по 25 липня 1930 р. Петро Франко працював учителем у Коломийській державній чоловічій гімназії з українською мовою викладання. Одночасно учителював також і у приватній жіночій гімназії «Рідної школи» з українською мовою викладання та в єврейській гімназії[1]. Викладав фізику, хімію, біологію, природознавство, математику, географію, руханку (фізкультуру). 5 листопада 1923 р. захистив дипломну роботу «Визначення природи та кількісного складу рідин» («Ohreślić naturę i sklad ilojciowy danej cieczy») та склав на «добре» остаточний дипломний іспит у Львівській політехніці, на підставі чого отримав 7 листопада того-таки року диплом інженера-хіміка[2]. У 1923–1925 рр. паралельно викладав також хімію в українському Таємному університеті у Львові.

Усі намагання Петра Франка отримати працю за фахом інженера-хіміка так і залишилися безрезультатними. У листі до брата Тараса від 8 грудня 1923 р. він зізнавався:«Чекаю на перенесенє або яку-небудь иншу посаду як на спасення. ˂…˃ На всі мої поданя о інж[енерну] посаду досі не маю ніякої відповіди. Прийдеся подати десь на Укр[аїну], але, на жаль, не маю звʼязків»[3]. У липні 1924 р., довідавшись, що Митрополит Андрей Шептицький планує закласти у Львові фабрику сірників і мила, Петро сподівався отримати там посаду. Одначе не склалося… З карʼєрою хіміка довелося на деякий час зачекати.

А поза тим у Коломиї Петро Франко зумів реалізувати низку інших своїх талантів. У провінції на той час були кращі можливості для роботи, ніж у непривітному до українців Львові. Ба більше, Коломия стала своєрідним осередком, де інтенсивно почала розвиватися українська культура. Відрадою для Петра Франка стали спорт і «Пласт». У цей час він пише статті і дописи на спортивну тематику до часописів «Спорт», «Спорт і руханка», «Життя і Знання», «Свобода», а також до «Української загальної енцикльопедії» за редакцією Івана Раковського. Виступає із публічними лекціями на тему проблем тіловиховання і спорту.

1924 р. у Львові виходить «Підручник шведської руханки для народніх і середніх шкіл», що його написав Петро Франко на основі підручника Л. Н. Тернґрена. Ця книжечка, зручного формату (її легко міг учитель руханки взяти зі собою на заняття, чи навіть запхати у кишеню!), містила важливі міркування про будову тіла, значення руханки, правильний фізичний розвиток, який не тільки позитивно впливає на здоровʼя, життєву силу, гнучкість, витривалість, тілесну красу та інтелект, а й формує «корисні прикмети характеру»[4]. Тут були також корисні поради щодо спортивного реманенту та одягу, прописувалася і місія учителя, бо ж «тільки живе зацікавлення учителя може збудити інтерес до його предмету»[5]. Поза тим, більш ніж на половину цей підручник складався зі забав, ігор, змагів, підбиванок; деякі з тих ігор були навіть зі співами, до яких додавалися ще й ноти. Ігри та забави призначалися для різних вікових груп, охоплюючи усі роки фізичного розвитку особистості (аж до досягнення 24 річного віку), та враховували їх зацікавлення і можливості.

«Важкі, зложені вправи можна поручити тим, що менше займаються умовою працею. Напруженє волі й співділанє дадуть їм спасенний товчок до дальшої умової праці. Для учеників із перепрацьованим умом надається передовсім шведська руханка, проходи, забави і гри, веслованнє, плаваннє, совги, лещета, снігівки та короткі мандрівки»[6], – писав Петро Франко.

Додатком до посібника були програми навчання ігор та руханки для народних семикласних шкіл, програми тілесних вправ для державних гімназій та учительських семінарій, а також рекомендації, як займатися тіловихованням у позашкільний час (на літніх та зимових канікулах). Книгу супроводили гарні чорно-білі малюнки, які значно полегшували сприйняття та правильне відтворення вправ наживо.

Цей підручник був одним із перших практичних порадників для учителів руханки. Так, якщо книга Тараса Франка «Історія й теорія руханки» (Коломия–Львів, 1923) висвітлювала теоретичні аспекти фізкультури, знайомлячи з генезою виникнення різних видів спорту, то «Шведська руханка» Петра Франка переносила читача більше у сферу практичну. Тим паче, що у цей час доволі гостро відчувався запит у середовищі учителів фізкультури на таку навчально-практичну лектуру. Заповнити цю лакуну у той чи інший спосіб намагалися учні та учениці Івана Боберського (скажімо, того-таки 1924 р. вийшла і книжечка Оксани Суховерської «Рухові забави й гри з мельодіями й примівками»), одначе не всім вдавалося те однаковою мірою. Дух змагу та живої конкуренції не меншою мірою відчувався у житті, як і в спорті. Цікавий тогочасний дискурс довкола підручника Петра Франка «Шведська руханка» розкриває листування Степана Гайдучка з Іваном Боберським. Так, у листі від 9 грудня 1924 р. С. Гайдучок писав батькові українського тіловиховання таке:

«A propos підручника П. Франка. То се дійсно “Шведська руханка” за Тернґреном. Чому не переложений Тернґрен? Бо Франко мудріший від нього. Я то читав в скрипті, дещо додавав і дораджував, але з Франком годі говорити. Він ориґінал і там будуть річи, що не мають з Тернґреном нич спільного. Поки що той підручник не вийшов. В кождім разі ліпше воно буде, чим “Історія й теорія руханки” Тараса Ф[ранка]. Але чи не вдаряє Вас, що такі підручники видають приватні люде, а не С[окіл]-Б[атько], котрий Франків ˂…˃ і Суховерську виховував»[7].

Як бачимо, Степан Гайдучок висловився доволі зверхньо і якось аж надто критично, оцінюючи працю не тільки Петра, а й Тараса Франка; навіть згадка про Суховерську сприймається дещо амбівалентно і неоднозначно. У тому-таки листі, кількома абзацами нижче (дописані, очевидно, іншого дня), адресант висловлюється не менш категорично:

«Саме купив підручник Франка “Шведська руханка”. Добре зовнішньо-представляється. Середини не знаю, бо не маю часу тепер читати. Рисунки чорні як в Тернґрена, за то половину підручника займають гри і забави. До того є і зі співом, через що вносить хаос, бо такі гри видала Суховерська. Повсюди ріжність мельодий і змісту, через то проклята індивідуальність українська. Впрочім будемо обговорювати і здається прийдеся написати рецензію. Добре однак, що є, хоть я держуся засади: або щось доброго, а як ні – то нічо»[8].

Можливо, шукаючи хиб та недоладностей у «Шведській руханці» П. Франка, у С. Гайдучка спрацьовували перфекціоністські риси його характеру, а, можливо, давалася у знаки і якась прихована заздрість до кипучої діяльності його колеги, котрий навіть перебуваючи «на провінції» не покидав ні умової, ні фізичної праці, спрямованої на розвиток фізкультурної справи.

Натомість американська газета «Свобода», анонсуючи вихід «Шведської руханки» Петра Франка, писала:

«Про вагу ґімнастики й подібного підручника, здається, говорити нам, що живемо в краю спорту, зайво. Підручник зладжений незвичайно дбало, цікаво й всесторонно. Тому можна сподіватися, що книжочка найде попит серед американських українців»[9].

Хоч би як там було, досвід вивчення шведської руханки для Петра Франка не минув намарно, ба більше – глибоко увійшов у його педагогічну практику. Петро Франко, як згадували його вихованці, «високо оцінював основи шведської руханки і примінював їх на своїх уроках гімнастики»[10]. Його сильну поставу, силу волі, наполегливість та незабутні уроки фізкультури, що поєднували спортові вправи з правилами доброго тону, через роки з вдячністю згадував учень коломийської гімназії Дмитро Братівник:

«Я мав щастя бути учнем Петра Івановича на протязі 7-ми років. Я відчував що зі всіх моїх учителів він був найбільш авторитетним і всіх перевершував силою волі.
Невеликого росту, але кремезної будови тіла, з очима, що проникали кожного наскрізь, він мав надзвичайний вплив на всіх, що мали з ним справу. Кожний рух, кожне слово було точно обдумане, мало свою цілеспрямованість. Учні часто свідомо вгадували його бажання. Він був учителем фізкультури. Якщо на початку уроку він ставав посередині фізкультурного залу, то всі учні знали, що треба зробити; за кілька секунд всі потрібні для уроку прилади ставились на свої місця. Враховуючи те, що радіо не було, а ціни на газети були високі, Петро Іванович, заки приступити до теми даного уроку, подавав наперед коротку політінформацію про найважливіші події в світі. Крім того систематично вів короткі бесіди про правила хорошої поведінки»[11].

Серед учнів Коломийської гімназії було чимало вихідців зі сіл. Досвід роботи зі сільською молоддю Петро Франко здобув ще у довоєнний період, коли був викладачем руханки при філії Львівської академічної гімназії. Уже тоді він «був добрим педагогом та знаменитим психологом», що «умів зʼєднати собі сільську молодь» та знайти до «тих буйних юнаків, непризвичаєних до міста з його етикетою й добрим тоном»[12] особливий підхід. Тепер же у Коломиї, працюючи переважно з сільською молоддю, він мав змогу глибше пізнати потреби і проблеми малих містечок та сіл. У своїй статті «Фізичне виховання на селі» наголошував на необхідності введення і поширення фізичного виховання у селах. «Як це не наступить, то наш народ, підточений війною і винищуваний алькоголізмом не швидко загоїть свої рани, та не швидко стане двигатися наперід», – міркував Петро Франко і тут-таки додавав:

«Ті, що були при війську навчилися там цінити фізичне виховання, яке не тільки каже тримати голову догори та випростовувати поставу, але також – і то є головніша частина фізичного виховання – зміняє характер людини. Із недоріки виходить жвавий юнак, що вміє всюди за себе і інших постояти. Але у загалу бачимо, що культурне та економічне піднесення нашого села при помочі “Рідної школи”, “Просвіти” та кооператив стрічається приязно або й з захопленням, натомість фізичне виховання у “Соколах”, “Лугах”, “Січах” в повоєнних часах ще не дійшло навіть до передвоєнного рівня. Тимчасом справа фізичного відродження не менше важлива, як усі інші духові справи народа»[13].

Сам же Петро Франко став активним промоутером руханки і спорту у Коломиї. У статті «Значіння руханки» він порушував цілу низку питань, повʼязнаних з організацією спортивного життя українців, а також накреслював і стратегію виходу з кризи. Саме поняття спорту Петро Франко визначав як «постійне рухове заняттє на свіжому повітрі для приємності»[14]. Водночас вказував і на те, що найкраще сутність спорту передає українське слово «змаг», бо ж «спортовець змагається з опором природи» і, «перемагає противника на змаганнях»[15]. До речі, саме під гаслом «Змаг», а не «Спорт» було розміщено статтю Петра Франка в «Українській загальній енцикльопедії», що вийшла у 3-х томах за редакцією І. Раковського у 1930–1933 рр. Там-таки було уміщено і статтю «Руханка».

Петро Франко поділяв види спорту («спорти») залежно від пори року на сезонні (літні, зимові, осінні); з огляду на рід змагань на перегонові (коли спортовці «змагаються поруч себе, хто швидше») та стрічні (коли змагуни борються проти себе, як-от у футболі); за місцем, метою і масштабом проведення змагань – на приватні, пробні, місцеві, містові (між двома містами), обласні, краєві, всенародні, репрезентативні і міжнародні – олімпіяди.

13 квітня 1924 р. на загальних зборах «Сокола-Батька» у Львові Петро Франко був присутній як секретар зборів, на яких обговорювали проблему віднови діяльності товариства в умовах переслідувань з боку влади, активно обговорювалося також питання стадіону – площі «Сокола-Батька»[16], що розташовувався на розі сучасних вулиць Стрийської та Козельницької у Львові[17]. Спорт Петро Франко розглядав як важливу складову, що мала забезпечити єдність народу і засвідчити його національну зрілість. Особливо турбувало Петра Франка, як, до слова, і його брата Тараса, питання участі українських спортовців у міжнародних змаганнях, зокрема в олімпійських іграх. У часі восьмих літніх Олімпійських ігр, що відбувалися у Парижі з 4 травня до 27 липня 1924 р., Петро Франко писав:

«Саме тепер відбувається осьма з черги олімпіяда в Парижі. Деякі народи вислали на ті ігрища по кількасот змагунів (Злучені Держави коло 300), навіть румуни й поляки є там заступлені. Деякі народи не мають ніяких виглядів хоч би в якій галузи руханки чи спорту здобути нагороду, а все-таки видають великі гроші, аби їх барв державних чи народних не забракло на міжнародному здвизі. Ми маємо вже змагунів і гарних руховиків, а досі ми не брали участи в олімпіядах. Чому?»[18].

До речі, з цих літніх Олімпійських ігр повернулися з медалями уродженці Львова – Францішек Шимчак (срібна медаль) та Адам Крулікевич (бронзова медаль), які представляли команду Польщі. Україна ж у цих змагання участі не брала. І цим дуже переймалися брати Петро і Тарас Франки. Вони обоє у цей час неодноразово наголошували на необхідності створення олімпійського комітету та потребі обʼєднання українців з різних частин розʼєднаної України на ґрунті спортивних зацікавлень.

«…Навіть на спортовім ґрунті не можемо обʼєднати всі частини нашого великого народу, – писав у червні 1924 р. Петро Франко. – ˂…˃ Десь инші народи спроваджують собі дружини до змагань з другого і третього краю, а ми не можемо запросити до Львова харківських футболістів, бо Велика Україна відділена від Західної ще гірше як хінським муром»[19].

Звісно, як писав Тарас Франко, «сама участь в Олімпіяді не дає ще патенту на культурність», але ж і «не треба пропускати ніякої нагоди, щоби виявити свою національну зрілість і здатність перед ширшим світом»[20].

Саме тому Петро і Тарас Франки у цей час дуже активно виступали з лекціями про значення руханки і спорту. З відчитами у Львові і Перемишлі виступав Тарас Франко і Степан Гайдучок, у Коломиї – Петро Франко, у Золочеві – М. Вацик. Часом такі публічні виступи супроводилися спортивними вечорами, на яких руховики наочно демонструвати різні види спорту та атлетичні вправи з поясненнями. Такі акції мали популяризувати спорт серед широких кіл українців. «Вага руханки і спорту ні раз не менша від ваги шкільництва чи кооперації і заслугує також на матеріяльну піддержку всього громадянства», – наголошував Петро Франко[21].

9 березня 1930 р. на запрошення українського спортивного товариства «Пролом» Петро Франко прочитав у Станиславові (нині м. Івано-Франківськ) у залі кінотеатру «Варшава» (нині це готель «Дністер», будівля якого знаходиться за двома адресами: вул. Січових Стрільців, 12 та вул. Шевченка, 1) публічну лекцію на тему «Спорт під сучасну хвилю». Зала була переповнена, а прибуток від добровільних пожертв передано на придбання спортивного реманенту[22].

Заразом Петро Франко ставив питання необхідності заснування періодичного видання – українського спортового часопису, який би містив «фахові статті про розвиток рідного спорту і стежив би також за спортом у чужих народів»[23].

Під проводом Петра Франка спортивне товариство «Сокіл» у Коломиї станом на 1925 р. згуртувало близько 80-ти змагунів. Ця організація у Коломиї розвивала такі види спорту як гандбол (ручний мʼяч), футбол (копаний мʼяч), баскетбол (кошиковий мʼяч), теніс (киданий мʼяч), важка і легка атлетика (тяжке і легке дужництво), фехтування, бокс[24]. Ба більше, Петро Франко не лише особисто вів спортивні секції з легкоатлетики, баскетболу, футболу, шахів, великого тенісу, а й за власні кошти закуповував спортивне обладнання для їхнього забезпечення[25]. Відомо, що пластуни 19 Пластового Полку ім. Максима Залізняка в Коломиї, котрими опікувався Петро Франко, попри матеріяльні труднощі, купували спортивний інвентар (мали дерев’яні ворота, човен, два весла, три м’ячі)[26].

Інтенсивність спортивного життя у Коломиї під керівництвом Петра Франка можна відстежити із заміток у тогочасній періодиці. Так, у журнал «Спорт» за 26 червня 1925 р. читаємо:

«Спортовий рух в Коломиї найкраще проявляєься в спортовій секції (філії “Сокола”) під проводом П. Франка. Вже на початок своєї діяльности (11. Х. 1924) розпочала секція вправи в шермі [фехтуванні. – Н. Т.] і боксі. Дня 12. ІІ. 1925 відбувся руханковий вечір у салі Каси ощадности. Весною основано дві дружини копаного, дві ручного мʼяча, два гуртки шерму, один боксу.
5. ІV. відбулася мʼячева стріча першої дружини “Сокіл І” з дружиною зі Станиславова з вислідом 1:1. Судіював П. Франко.
На отворення спортової діяльности “Сокола” відбулися 6. VІ. святочні вправи в салі “Народного Дому”. Кілька пар стануло до шерму, кілька до боксу. Старшої публики явилося небагато. Від 7. ІV. впроваджено також їзду на колесі. Дня 2. V. відбулися легкоатлетичні змагання на площі “Нар[одного] дому”.  ˂…˃ Дня 7. V. мачева стріча “Сокіл І” і “Прут” (академічна сокільська дружина) з вислідом 6:0. Судіював П. Франко. Дня 21. V. загальні легкоатлєтичні змагання на Зарінку»[27].

Особливе захоплення серед коломийської спільноти викликала ситківка (теніс), якою займалися не лише чоловіки, а й жінки. 21 липня 1927 р. Петро Франко здобув друге місце у змаганнях з тенісу серед спортовців м. Коломиї[28].

Не відставала від нього і його дружина – Ольга-Марія з Білевичів. Зокрема 8–11 вересня 1927 р. вона брала участь у краєвих ситківкових (тенісних) змаганнях у Львові, де у парній грі з Галею-Оленою Федак-Шепарович перемогла Анну Говикович-Рожанківську і Ольгу-Марію Струмінську (яка, до речі, 1939 р. стане дружиною Семена Стефаника)[29]. Наступного 1928 р. у тих-таки змаганнях, що відбувалися 27–30 вересня, Ольга Франко у парі з пані Семйонівною з Коломиї також здобули перемогу[30].

***

Нижче публікуємо текст статті Петра Франка «Значіння спорту», що зʼявилася у газеті «Свобода» 1924. (Ч. 151. Від 30. 06. С. 3.), а також дві статті на спортивну тематику «Змаг» і «Руханка», що були опубліковані в 2 томі «Української загальної енцикльопедії. Книга знання», яка виходила за редакцією І. Раковського у 1930 – 1933 рр. (С. 61, 1308).

Петро ФРАНКО

ЗНАЧІННЯ СПОРТУ

Боротьба за існованнє.
Людство з давен-давна провадить безупинну боротьбу за існування і бореться з природою зверхною і внутрішньою. Не можучи виломитися спід того закону природи, люди раз-у-раз намагаються бодай припинити його вістрє, віддалитися від природи і заразом опанувати її, вийти з ряду звірят ссавців і стати чимсь кращим. І боротьба ся вже не за саме голе існування, але за вигідніше життя і не примітивними способами, як звірята, але рафінованими.

Давнина спорту й аристократичність.
Одним із засобів боротьби за існування є якраз руханка, а одною з її галузей є спорт. Деякі спорти, пр[иміром], ловецтво такі давні, як і сам чоловік, і, як глибоко сягає історія, все були заняттям почесним, немов привілеєм ліпших людей, мужчин, голови родини, ватажків, князів, королів. Знаємо, пр[иміром], що теніс грали у Франції в XVII в. виключно аристократи. Сьогодні в часи демократії і поширення здобутків культури серед мас людности, спорти перестали були привілеєм шляхти, але приклад от хоч би нашого народу показує, що далеко ще їм до того, аби стали загальним добром нації.

Що ж то є спорт?
Багато говориться і пишеться у нас про спорт, кождому то слово на устах, але до нині нема згоди між ученими, що воно означає. Трудно знайти спільні ознаки, пр[иміром], між ловецтвом, верховою їздою і копаним м’ячем. До того ще спорт тісно споріднений з двома галузями руханки, а саме руханковими забавами й грами та атлєтикою. З фізіольоґічного погляду належить спорт до тривалих вправ, то значить вимагає тривалого напруження мʼязів. Поняттє спорту можна би означити так, що то є постійне рухове заняттє на свіжому повітрі для приємності. Для того не є спортом, пр[иміром], більярд або круглі, хоч вимагають напруження і руху.

Змаг і змагання.
Ще краще віддає саму істоту спорту укр[аїнське] слово змаг. Спортовець змагається з опором природи, пр[иміром], тертє повітря, снігу, леду і перемагає противника на змаганнях.
З огляду на пору року, в якій займаємося якимсь спортом, діляться спорти на сезонові, пр[иміром] літні, зимові, осінні. З огляду на рід змагань розрізняємо спорти перегонові, коли змагуни змагаються поруч себе, хто швидше і стрічні, коли борються проти себе, пр[иміром], молотківка, гаківка, копаний мʼяч. Та й самі змагання бувають усілякі: приватні, пробні, місцеві, містові (між двома містами), обласні, краєві, всенародні, репрезентативні і міжнародні – олімпіяди.

Осьма Олімпіада.
Саме тепер відбувається осьма з черги олімпіяда в Парижі. Деякі народи вислали на ті ігрища по кількасот змагунів (Злучені Держави коло 300), навіть румуни й поляки є там заступлені. Деякі народи не мають ніяких виглядів хоч би в якій галузи руханки чи спорту здобути нагороду, а все-таки видають великі гроші, аби їх барв державних чи народних не забракло на міжнародному здвизі. Ми маємо вже змагунів і гарних пуховиків, а досі ми не брали участи в олімпіядах. Чому?Різні на се є причини. Найлегший був би викрут, що, крім українців, деякі численніші народи, як-от німці, москалі не обіслали зовсім цьогорічної олімпіяди із-за ворожнечі до французів.
Але справді, ми досі на стид не маємо олімпійського комітету, що повинен би організувати висилку змагунів. Що гірше, навіть на спортовім ґрунті не можемо обʼєднати всі частини нашого великого народу. От, пр[иміром], у Чернівцях існує укр[аїнська] футболева дружина «Довбуш», кажуть, що найліпша в Румунії, а зв’язку з нею нема. Десь инші народи спроваджують собі дружини до змагань з другого і третього краю, а ми не можемо запросити до Львова харківських футболістів, бо Велика Україна відділена від Західної ще гірше як хінським муром.
Наше громадянство досі мало цікавилося спортом, але вже слідний зворот до кращого.

Відчити про спорт.
Почин вийшов зі Львова. Заходом Укр[аїнського] Народного Університету були улаштовані по читальнях осередка і передмість Львова численні відчити про значіння руханки та спорту. Прелєґентами виступали проф. Т. Франко і Гайдучок. В березні 1924 р. відбувся чайний спортовий вечір, на якім перед очима публики були показані різні спорти й атлєтичні продукції живих руховиків. Пояснення давав проф. Гайдучок. Подібні відчити відбулися також на провінції, пр[иміром], у Перемишлі (промовляв Т[арас] Ф[ранко]), у Золочеві (промовляв проф. Вацик), у Коломиї (П. Франко). Українські часописи радо й безкористовно містять тепер вісти та дописи про спортове життя, редактори особисто цікавляться змаганнями. Так само популярні калєндарі поміщують радо статті на рубанкові теми. Старші громадяни засновують тов[ариств]о прихильників спорту та жертвують значніші датки на потреби українського спорту.
Але успішній пропаґанді стоїть усе ще на перешкоді брак періодичного укр[аїнського] спортового часопису, що містив би фахові статті про розвиток рідного спорту і стежив би також за спортом у чужих народів. Наші сусіди мають кільканадцять таких часописів тижневиків і місячників, ми 45 міліоновий нарід не можемо навіть на один здобутися. В краю дається тепер відчувати велика недостача готівки і кредиту. Без ласкавої помочи американських земляків справи не рушаться з місця. Вага руханки і спорту ні раз не менша від ваги шкільництва чи кооперації і заслугує також на матеріальну піддержку всього громадянства. Видатки оплатяться сторицею. Жертви просимо слати на адресу Сокола-Батька, Львів, Руська, 20 з допискою на «Спортовий часопис».

Матеріялів для такого часопису призбиралося вже досить, є також ориґінальні знимки, які виконував «кружок світливців», яко секція С[окола]-Батька, а тепер виконує фотоґрафічне ателіє п. Ю. Вінцковського «Спорт», ул. Осолінських, ч. 6.
Українські спортові кружки і клюби існують по всіх більших і менших містах цілої Зах[ідної] України та об’єднуються в Укр[аїнськім] Спортовім Союзі. Футболеві дружини є такі «Україна» – «Тризуб» (найліпша). «Мета», «Русалка», «Зоря» – всі у Львові, «Беркут» і «Сянова Чайка» в Перемишлі, «Буй-тур» у Станіславові, «Поділля» в Тернополі, «Скала» в Стрию, «Підгірця» в Дрогобичі, «Чайка» в Калуші, «Юнак» у Луцьку, «Хортиця» в Рівному. Про розвиток спорту на Великій Україні не маємо ближчих відомостей. Знаємо тільки, що по містах існують там футболеві дружини, але не чисто українські. В березні відбулися в Харкові міждержавні змагання між Україною й Московщиною. (5:2).
На іміґрації існує в Данціґу спортовий кружок «Дніпро» і має 11 копунів, але дуже слабих.
Найкраще розвивається український спорт на Чехословаччині, де пробуває найбільше наших людей. У Празі є спортовий кружок студентства і колєґія суддів копаного м’яча, що обєднує коло 10 укр[аїнських] спорт[ових] клюбів. Грають вони часто з чеськими й німецькими дружинами. При техн[ічній] академії існує «Спортова аґенція» і перекусня.

Український Спортовий Союз.
Провід у спортовім життю України веде таки Львів. Найживішу діяльність розвиває новозаснований Укр[аїнський] Спортовий Союз (голова О. Навроцький). Він має фахових референтів до різних галузей спорту й атлєтики. За почином проф. Гайдучка вироблено докладну програму змагань на цілий рік.
Досі відбулися такі змагання: Дня 11/V, 24 грала «Україна» футболеві змагання за мистецтво з черемиським Беркутом та побідила 2:0. Суддя п. А. Лукашевич.
Дня 18/V був «меч» між «Буй-Туром» і «Беркутом» у Калуші 3:2. Судіював п. Соцький В. Того ж дня були у Львові змагання заколесників на 10 км. Перший приїхав Круп у 26 м 26 сек., другий – Камінецький у 26 м 40 сек.
Дня 25/V грала «Україна» з «Буй-Туром» та побідила останнього 5:1 (1:1) Суддя п. А. Лукашевич.

Дня 1 червня був у Львові на майдані Сокола-Батька великий Фестин при музиці з руханковими вправами, а в Перемишлі «Україна» набила «Беркута» 8:3 Судею був п. Володимир Стоцький.
У[країнський] С[портовий] Союз збудував перед Академічним Домом у Львові три прегарні ситківські токи коштом $300. Святочне відкриття грища було 18/V з промовою і поясненнями гри проф. Гайдучка. Тенісові змагання будуть 7, 8 і 9 червня. В червні будуть у Перемишлі V Запорожські змагання, а 15/VІ будуть у Львові змагання в плаванню на укр[аїнському] ставі («Світезь») і перегони заколесників на 20 км на янівськім гостинці.
Сокіл-Батько занятий тепер уладженням своєї площі. Засаджені кругом майдану ясені гарно поприймалися, тепер кінчаються роботи коло біжні. Незабаром т[оварист]во приступить до направи шляху заколесників, збудує деревʼяну огорожу кругом шляху і кругольню в куті площі. Виділ займається збіркою фондів на будову степениці, якої кошти обчислені на 1 ½ тис. долярів.
В половині вересня 1924 р. улаштовують всі спортові й рубанкові т[оварист]ва спільно велику всеукр[аїнську] олімпіяду у Львові.
Інтенсивній праці спортового т[оварист]ва «Україна» (Тризуб) стоїть на перешкоді брак фондів. Два футболеві змагання, улаштовані товариством, кінчилися великим недобором, не дописала також фантова льотерія.
Инші два і кружки калікують також лише із-за недостачі грошевих засобів.

П. Фр[анко]
Львів, 1 червня, 1924.

Статті Петра Франка з «Української загальної енцикльопедії» за редакцією Івана Раковського

ЗМАГ, спорт, фіз[ичні] вправи, забави та гри, з метою розвинути силу та зручність тіла або перевищити інших в даному напрямку. Поняття змагу існувало вже в старовині (олімпійські грища та змагання греків) і в середніх віках (турніри). Загальне відродження змагу прийшло в 2-й пол. XIX в., спершу в Анґлії; нині гол[овним] чинником з[магу] стає намагання добути якнайвищий осяг, а навіть матеріяльні користі, через те часто веде до прибільшення й в тих випадках з[маг], замість причинитися до поправи здоровʼя, шкодить йому. Звич[айно] розрізняємо три ступені змагу:
1) руханка, вміле вишколення всіх мʼязів;
2) вступ до легкої атлєтики; вишколення в бігу, киданні, скоку й плаванні;
3) властивий змаг: а) гуртовий з[маг] – легка й важка атлєтика, плавання, товариські забави (футбол, гокей, теніс і т. п.); б) двобій: бокс, дужання, шерм; в) прогульковий з[маг]: мандрівництво по горах і долах, їзда конем, колесом та самоходом, в останніх часах також літаками та повітроплавами, веслування; г) зимові змаги: їзда на совгах, саночках, самодужках (ренвольф), на лещетах, тощо й змагові гри, як гаківка на льоді та льодові круглі й ситківка на совгах.

РУХАНКА, ґімнастика, частина фіз[ичного] виховання, що має на меті в короткому часі, якнайменшим заходом розвинути тіло й зміцнити здоровʼя при помочі відповідно укладених рухів. Р[уханка] лічнича відповідними вправами усуває деякі фіз[ичні] недомагання. Р[уханка] нім[ецька] замітна складними вправами, що розвивають силу й відвагу. Р[уханка] пед[агогічна] має на меті, крім здоровʼя, розвивати в учнів почуття ладу, точности й дисципліни. Р[уханка] ритмічна єднає фіз[ичні] вправи з ритмом музики або співу, гл. Далькроз. Р[уханка] сокільська має на меті, крім навчання руханкових вправ, розвиток прикмет, цінних у нар[одному] й сусп[ільному] житті. Р[уханка] швед[ська], легкі гуртові рух[ові] вправи для порушення всіх важніших мʼязів тіла ходом, бігом, скоком і т. д. Прилади: щеблівка, крати, лати, лавка, дрючок.

Джерело: Українська загальна енцикльопедія. Книга знання: В 3-ох томах. Під головною редакцією І. Раковського. Т. 2: З–Р. – Львів – Станиславів – Коломия: Видання кооперативи «Рідна школа», Б. р. [1930–1933]. С. 61, 1308.

Статтю проілюстровано світлинами документів з Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка, Центрального державного історичного архіву України у м. Львові та світлинами з  особистого архіву Люби та Петра Галущаків.

---

[1] ЦДІА України у м. Львові. Ф. 640. Оп. 1. Спр. 1. Арк. 1; Спр. 3. Арк. 80.

[2] ЦДІА України у м. Львові. Ф. 640. Оп. 1. Од. зб. 2. Арк. 22.

[3] ЛНЛММІФ. Інв. № 690 ор.

[4] Франко П. Підручник шведської руханки для народніх і середніх шкіл. На основі підручника Л. Н. Тернґрена. Львів: Накладом Михайла Таранька, 1924. С. 7.

[5] Там само. С. 23.

[6] Там само. С. 38.

[7] ЦДІАУ у м. Львові. Ф. 366. Оп. 1. Спр. 11. Арк. 49.

[8] ЦДІАУ у м. Львові. Ф. 366. Оп. 1. Спр. 11. Арк. 50.

[9] [Б.п.] Підручник шведської руханки для народніх і середніх шкіл. На основі підручника Л.Н. Тернгрена зладив петро Франко, учитель руханки. Львів, 1924 // Свобода. 1925. Ч. 123. 28 мая. С. 4.

[10] Коломийщина: культурно-мистецька спадщина URL: https://osvita.ua/vnz/reports/culture/10448/

[11] Там само. Дещо інший варіант спогадів можна прочитати у вид.: Кочержук М. Українська державна гімназія в Коломиї 1892–1944. Коломия, 2011. С. 236–237..

[12] Гринів Б. Пластова діяльність Петра Франка // Пластовий шлях. 2011. Ч. 1 (165). С. 37, 38.

[13] Франко П. Фізичне виховання на селі // Життя і знання. 1930. Ч. 4 (28). С. 97.

[14] Фр[анко]. П. Значіння спорту // Свобода. 1924. Ч. 151. Від 30. 06. С. 3.

[15] Там само.

[16] Збори «Сокола-Батька» у Львові // Свобода. 1924. Ч. 116. 19 мая. С. 3.

[17] Докладніше про стадіон «Сокола-Батька» див.: Гречило А. Український майдан «Сокола-Батька» у Львові та втрачена історична пам’ять // Наша спадщина. Науково-популярний журнал. Львів, 2020. № 1 (21). С. 42–45.

[18] Фр[анко]. П. Значіння спорту. // Свобода. 1924. Ч. 151. Від 30. 06. С. 3.

[19] Там само.

[20] Франко Т. Міжнародня олімпіяда й Українці // Діло. 1925. Ч. 90. Від 26 04. С. 4. Статтю републіковано також: Лях-Породько О. Тарас Франко про Олімпійський рух URL : https://franko.live/2020/01/25/тарас-франко-про-олімпійський-рух/

[21] Фр[анко] П. Значіння спорту // Свобода. 1924. Ч. 151. 30 червня. С. 3.

[22] З т[оварист]ва «Пролом» у Станиславові // Діло. 1930. Ч. 63. Від 21.03. С. 5.

[23] Фр[анко] П. Значіння спорту // Свобода. 1924. Ч. 151. 30 червня. С. 3.

[24] Франко Т. Розвій руханки серед українців // Франко Т. Вибране: У 2-х томах / Упор. Є. Баран, Н. Тихолоз. Івано-Франківськ: Сеньків М. Я., 2015. Т. 1. С. 366. Див. також: Трофимʼяк Б. Є. Гімнастично-спортивні організації у національно-визвольному русі Галичини: друга пол. ХІХ ст. – перша пол. ХХ ст. Тернопіль: Економічна думка, 2001. С. 137.

[25] Сова А., Тимчак Я. Сини Івана Франка – перші українські фахівці з руханки та змагу. // Вісник НТШ. 2016. Ч. 56. С. 46.

[26] ЦДІАУ у м. Львові. Ф. 389. Оп. 1. Спр. 254а. Арк. 1–66.

[27] Франко П. Огляд спортового життя в Коломиї // Спорт. Журнал присвячений усім ділянкам спорту. Львів, 1925. Ч. 2. Від 26. 06. С. 5.

[28] ЦДІАУ у м. Львові. Ф. 640. Оп. 1. Спр. 3. Арк. 70.

[29] Краєві ситківкові змагання // Нова хата. 1927. Ч. 10. С. 5.

[30] Ситківкові змагання // Нова хата. 1928. Ч. 11 (листопад). С. 19.