Не питаймо, коли перемога…
16 квітня 2024 року у Львівському національному університеті імені Івана Франка відбулася Друга франкознавча олімпіада, до участі в якій зголосилося 39 студентів. Серед різних завдань, які мали виконати учасники олімпіади, було одне, яке передбачало власне висловлювання на задану тему. Переможницею олімпіади серед філологічних спеціальностей бакалаврату стала студентка 2 курсу факультету журналістики Юлія Баженова. Вітаємо Юлію з перемогою та публікуємо її авторські міркування над словами нашого класика: «Чи побіди довго ждати?..»
Від редакції Наталя Тихолоз
©Юлія БАЖЕНОВА,
студентка 2 курсу факультету журналістики
Львівського національного університету імені Івана Франка,
переможниця Другої франкознавчої олімпіади
«Чи побіди довго ждати?
Ждати довго!» То й не жди ж!
Нині вчися побіждати
Завтра певно побідиш.
Іван Франко
Немає нині такої людини на наших землях, що називала б себе українцем і не прагнула перемоги. Змучені десятирічною війною з росією, яка насправді не скінчувалася століттями, ми мріємо про вільну Україну та щасливе життя без тривог. Ми чекаємо на перемогу. Та чи достатньо для неї робимо?
Свідомість якоюсь мірою можна вважати за тягар: одного разу зрозумівши, що ти відповідальний за свою країну, більше ніколи не зможеш дозволити собі залишатися осторонь. Проте після такого усвідомлення той, хто прозрів, більше ніколи не забажає бути сліпим, як колись. Залишити Батьківщину на поталу долі, віддати її в чужі руки та спостерігати за тим, що з нею коїться – найбільший гріх. Як хочемо вільної України, маємо її виборювати. У поемі «Похорон» Франко через образ Мирона описує, як підіймав народ до бунту; спонукав читачів до дій: от він, революціонер, тут, у тобі, випусти його!
Народові потрібні лідери, щоб побачити приклад і приєднатись до повстання. Потрібні добровольці, за якими йтимуть тисячі. За одним добровольцем до боротьби піде інший. Перемога не весна, щоб настати, коли прийде час. Ніхто нам її не виборе, крім нас самих. «Нині вчися побіждати, завтра певно побідиш!» – у цих рядках Іван Франко промовляє до українців, які вагаються, чи їм під силу боротьба. Ніхто з нас не знає, як уберегти невинні життя та пройти повз перешкоди до перемоги – війна не схожа на гру чи сюжет детективу, і ми всі живемо це життя вперше, тож не знаємо, як буде далі. Проте, якщо власними силами долучимося до боротьби, згуртуємось і підемо вперед, то обов’язково здолаємо ворога. Залишатись осторонь – не вихід.
Не питаймо, коли перемога, мобілізуймося, донатьмо, робімо внески, ставаймо волонтерами! Ми не обирали мати росію за сусіда, і війни ми теж не обирали, проте мусимо воювати заради нашої безпеки та світового майбутнього. А коли виборемо день перемоги, Франко буде поряд – дивитиметься на нас із сумною усмішкою та радітиме, що ми змогли.
Поділитися:
