Іван Франко та Агатангел Кримський: віхи співпраці
© Соломія ВІВЧАР
Кандидат філологічних наук,
завідувач книжкових фондів
Львівського національного
літературно-меморіального музею Івана Франка
Співпраця двох геніїв української науки Агатангела Кримського і Івана Франка, як і їхні стосунки в цілому, поки що не були предметом детального дослідження літературознавців. Наявні розвідки не сконцентровані на цій темі і не охоплюють цілісного матеріалу. Можливо, це пов’язано з багаторічною відсутністю доступу до джерел (як першовидань так і епістолярію цих діячів), багато з яких стали повністю доступні лише впродовж останніх декількох років.
Основою дослідження є оригінали листів А. Кримського до І. Франка, які зберігаються у фонді № 3 відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (76 листів), листи І. Франка до А. Кримського (49 листів) і матеріали журналу «Житє і слово», який зберігається у фондах Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка.
Заочне знайомство письменників і їх листування розпочалося ще у 1890 р., однак перші 2 або й 3 листи не збереглися. А. Кримський старанно зберігав усі листи, які до нього надходили, однак тримати їх у своїй московській квартирі студентові Лазаревському інституту східних мов було небезпечно, адже А. Кримський з самих початків перебування у Москві перебував під постійним негласним поліцейським наглядом. Перший з відомих листів А. Кримського до І. Франка, написаний 23 лютого 1890 р. і стосується справи отримання часопису «Народ», читачем і дописувачем якого він був. Поступово їх листування стало переростати у дружбу і плідну багаторічну спільну роботу на благо розвитку української літератури. В основі цієї співпраці було видання україномовних книг і часописів. Спочатку у 1892 р. накладом І. Франка в серії «Літературно-наукова бібліотека» було надруковано оповідання А. Кримського «В обіймах старшого брата» (конфісковане прокуратурою). А з 1893 р. розпочалося інтенсивне листування і співпраця у журналі «Житє і слово».
Праця А. Кримського для «Житя і слова» вийшла далеко за межі обов’язків простого співробітника, адже крім подання матеріалів для друку він займався популяризацією часопису серед Наддніпрянських українців і московських знайомих, а також успішно знаходив джерела для фінансування виходу «Житя і слова» у світ. Він вишукував у Москві кліше портретів тих діячів, яких І. Франко планував помістити у своєму часописі, надсилав зразки шрифтів з московських «словолитень», підбирав і надсилав різні книги і журнали, необхідні І. Франкові для написання статей для «Житя і слова».
Співпраця А. Кримського з журналом розпочалася ще на етапі підготовки першого числа до друку – у 1893 р., хоч його власних статей чи творів у першій книзі першого тому немає.
Вперше про намір І. Франка видавати журнал він згадує у листі до Бориса Грінченка: «Здобув я запросини до передплати на «Житє і слово»: коли в Вас ще немає, то я Вам вишлю один примірник… Я, з свого боку, робитиму все що могтиму на користь цієї часописі»[1].
У листуванні А. Кримського та І. Франка знаходимо багато інформації про їх спільну працю над журналом. Найчастіше це різні прохання І. Франка до А. Кримського, а також робота безпосередньо над текстами, поданими до друку і верстками. З цих листів довідуємося, що А. Кримський зголошується рекламувати «Житє і Слово»; у листі до І. Франка він пише «Лист із друкованими запросинами я одержав, – пришліть, коли є, ще декілька: я постараюсь розповсюднити»[2].
Перша книга журналу вийшла на початку січня 1894 р. У газеті «Діло», за підписами Івана Франка і Ольги Франко було надруковано звернення до читачів із закликом допомагати у виданні журналу «передплатою, працями і матеріалами». Також редколегія чітко означує мету нового видання:
«Бажаючи своїм виданням допомогти до витворення справді національної, українсько-руської літератури, такої, котра була б вірним образом життя, змагань і ідеалів українсько-руського народу у всіх його верствах, редакція «Житя і слова» стоїть на тім, що це може статися тільки під впливом і на основі загальнолюдських думок та змагань» [3].
Про перші враження громади на журнал І. Франко відразу ж написав до А. Кримського: «Перша книжка «Житя і слова» зробила у нас добре враження, про неї заговорили і в пресі і в приватних гуртках, та передплата поки йде слабо» [т. 49, с. 447][4].
Пізніше від відверто розповідав про всі проблеми і складнощі, які він переживав працюючи над журналом:
«Я сам самісінький, хіба при помочі хворої жінки, веду весь технічний бік видання, коректуру, перегляд рукописів, кореспонденцію і заграничну розсилку, притім живу півтора кілометра від міста і мушу щодень бігати щонайменше 2 рази там і 2 рази назад, півдня сидіти в редації «Кур’єра»…, а другого півдня бавити дітей, котрі не дають ні читати, ні писати, так що до свої роботи сідаю тільки о 9 або 10 годині ночі і сиджу до 12, або й 2; а в додатку ще й очі мене болять, то будете мати образ тих обставин, серед яких виходить «Житє і слово» [т. 49, с. 481].
Великою перешкодою на шляху поширення журналу стала російська цензура, яка спочатку нібито дозволила «Житє і слово» на Великій Україні, але незабаром (як і передбачав А. Кримський) заборонила цей часопис. Це завдало йому великого удару, адже багато передплатників втратили доступ до журналу і відповідно не могли його більше передплачувати, що підірвало і так хитке фінансове становище «Житя і слова». А. Кримський добирав різних способів, щоб хоча б декілька примірників «Життя і слова» потрапило до Наддніпрянських українців. Одним з таких способів було розшивання книги і поділ її на декілька частин, які потім у різних конвертах надсилалися за різними адресами (до А. Кримського у Москві, як відомо, можна було писати на 4 різні адреси). Також редакція московського журналу «Этнографическое обозрение» мала доступ до «Житя і слова» задля етнографічних потреб (як і до інших галицьких часописів таких як «Зоря», «Дзвінок», «Учитель», які з 1894 р. були заборонені у Росії). Тут ними могли користуватися московські українці і шанувальники української культури.
Дуже важливою у цій співпраці була діяльність А. Кримського як дописувача. Він опублікував на сторінках часопису досить багато своїх перекладів із східних літератур. Слід зазначити, що І. Франко ще з часів навчання у Дрогобицькій гімназії мріяв про публікацію перекладів класичних арабських і перських поетів українською мовою, яких на той час ще не було зроблено. Після знайомства з А. Кримським І. Франко з величезним задоволенням розпочав публікації літературних творів східних авторів у перекладі з мови оригіналу на українську. Він надзвичайно цінував ці переклади (хоча Гафіза, Сааді і інших авторів не дуже любив, у чому відверто зізнався: «чи знаєте, що Сковородині «Харьковские басни» десять раз глибші і краще розказані, ніж Саадієві?» [т. 49, с. 480]). Сам А. Кримський, звичайно ж став на захист перських поетів, а їх несприйняття пояснює дуже невдалими, дослівними німецькими перекладами, які псують поетику цих авторів.
Отже, у першому томі, книзі 3 журналу надруковано переклад А. Кримським окремих оповідань із книги «Голістан» («Рожевий квітник») перського поета Сааді. Продовження перекладу є у другому томі, книзі 1. Переклад цей супроводжується детальними поясненнями і коментарями А. Кримського. Ще однією перлиною східної поезії, що побачила світ на сторінках «Житя і слова» стала «Шах-наме» («Книга царів») Фірдоусі, частини якої друкувалися у томі 3 (книги 2, 3) і томі 4 (книги 5, 6) за 1895 р.
Також у «Житі і слові» знаходимо статті А. Кримського («Про Рум’янцівський музей у Москві», «Про рукописи Руданського, про їх відносини між собою та про поетові листи»), його рецензії на різні книги.
Загальний обсяг публікацій А. Кримського у журналі «Житє і слово» перевищує 100 сторінок.
Сам А. Кримський є автором двох рецензій на журнал «Житє і слово», надрукованих у московському журналі «Этнографическое обозреніе». Написав він їх з метою популяризації журналу серед вчених людей Росії. У рецензії на перший випуск «Житя і слова» (січень-лютий 1894 р.) він знайомить читачів із новим журналом. Пише, що Іван Франко, мабуть, єдиний русин, завдяки якому у Галичині щороку видаються наукові книги, заручившись підтримкою найкращих українських наукових сил розпочав видавництво журналу «Житє і слово». І перший випуск цього журналу викликає якнайкраще враження. Це дуже тепла і щира рецензія, з глибоким аналізом матеріалів, розміщених у часописі. Присутня і доля критики, однак вона доброзичлива і надихає читача самого взяти до рук «Житє і слово». Друга рецензія присвячена другій і третій книгам (березень-квітень і травень-червень) журналу. А. Кримський пише: «Мы высказали надежду (у попередній рецензії – С. В.), что редактируемый Ив. Франком органъ будетъ в состояніи и впредь удержаться на той же высоте. Надежды наши оправдались; ІІ и ІІІ кн. Журнала, производятъ самое благоприятное впечатленіе»[5]. Як і в попередній рецензії роз’яснюється структура журналу і матеріали, розміщені у ньому.
Також А. Кримський просить про підтримку «Житя і слово», друкуючи у своїй рецензії звернення редакції з закликом до публіки підтримати журнал підпискою. Наприкінці він бажає журналові успіху у подоланні матеріальних проблем.
Допомагав А. Кримський і здобувати гроші на видання «Житя і слова» (яке майже постійно перебувало у фінансовій скруті). В архіві Івана Франка зберігаються два короткі листи росіянина німецького походження Костянтина Фрейтага, який фінансово допомагав йому з видаванням журналу. К. Фрейтага і І. Франка листовно познайомив саме А. Кримський. Як відомо з листування А. Кримського, він півтора року готував К. Фрейтага до випускних іспитів. На іспитах у 1894 р. К. Фрейтаг зазнав невдачі, і А. Кримський, сильно перейнявшись цим фактом, занедужав. Він вирішив відмовитися від грошей, заплачених йому за навчання (зрештою він передав їх М. Павликові на видавничу діяльність)[6]. Однак учитель і учень здружилися, бо того ж таки 1894 р. К. Фрейтаг починає надсилати гроші на видання українських книжок спочатку М. Павликові, а з 1895 р. – Іванові Франкові.
У листах К. Фрейтага до І. Франка йдеться, перш за все, про надсилання ним грошей на підтримку журналу «Житє і слово» У листі від 20 лютого 1895 р. автор пише про надсилання грошей для журналу. Він цей часопис читав (безсумніву завдяки А. Кримському) і ставився до нього з великою симпатією (через його «безпристрасний напрямок»). Журнал «Житє і слово», як відомо, потерпав від нестачі коштів і 500 рублів, надіслані з Москви стали для нього хорошою підтримкою (слід зазначити, що у ті часи такої суми вистачало на видання книжки).
У другому листі, написаному 1 березня 1895 р. К. Фрейтаг повідомляє про те, що вирішив надіслати ще 225 рублів на видання на цей раз «якоїсь корисної книжки (особливо перекладу якоїсь важливої іноземної праці)», прибуток від подажу якої також призначався на потреби «Житя і слова». Як помітно з листування К. Фрейтага і І. Франка, весь обмін інформацією відбувався через А. Кримського, який фігурує у листах під пседонімом Хванько. Справа в тому, що К. Фрейтаг боявся переслідувань царської поліції і тому просив не слати листів на його адресу, а через третю особу. Таким комунікатором був А. Кримський. Іноді він все-таки дозволяв надсилати на власну адресу українські часописи, бо вважав, що поліції буде важче довести що це саме він є передплатником цих видань: «До нього не можна слати листи: це він рішуче заборонив, а часопис можна, бо він, в разі халепи, може сказати: «Чим же я винен, що мені шлють?!» Про листи такого не скажеш»[7].
Навіть подякувати за надіслані К. Фрейтагом 500 крб. І. Франко міг тільки запропонованим А. Кримським листом:
«Милостивый государь! Ваш поступок делает Вам честь! Больше ничего написать не могу. За 500 рублей, присланные для поддержки органа, редактором которого я состою, приношу Вам живейшую благодарность. Радуюсь, что направление моего журнала, чуждое всякого шовинизма, обращает на себя внимание великоросса. Только посредством взаимной терпимости и взаимной помощи обе нации, малорусская и великорусская, могут успешно двигаться по пути науки и прогресса. С истинным почтением. И. Франко»[8].
І. Франко так і зробив, про що повідомив у листі від 10 березня 1895 р.: «На першу посилку (одержану) я відписав Фрейтагові так, як Ви радили» [т. 50, с. 28].
За надіслані з другим листом гроші (225 крб.) просить взагалі не писати листа до К. Фрейтага: «доволі буде й того, що повідомите мене, а я покажу Ваш лист йому[9].
Наприкінці 1895 р. через скрутне фінансове становище І. Франко не знав чи продовжувати видавництво «Житя і слова». А. Кримський намагався шукати джерела фінансування серед Київської публіки: «Я ще раз писатиму в Київ: треба ж таки, щоб воно («Житє і слово» – С. В.) виходило! Був це перший руський журнал, що з ним сміло можна було показатися в люди…»[10]
Не знаємо, чи мали успіх його старання, але гроші на видання «Житя і слова» зрештою знайшлися і журнал успішно виходив ще два роки.
Впродовж 1896 – 1897 рр. у «Житі і слові» ми не знайдемо матеріалів А. Кримського. Пояснити це можна його надзвичайною занятістю багатьма справами одночасно, а також науковим відрядженням у Бейрут. Однак, точно відомо, що він продовжував передплачувати «Житє і слово», яке йому надсилали у Бейрут, а також інтенсивно цікавився культурним життям Галичини і підтримував постійний листовний зв’язок з Іваном Франком.
Паралельно з співпрацею у «Житі і слові» у 1894 – 1895 рр. відбувалася і спільна робота над виданням окремою книгою перекладу праці Вільяма Клоустона «Народні казки та вигадки, їх вандрівки та переміни»[11]. Вперше про роботу над цією книгою Іван Франко згадує у листі до Михайла Драгоманова від 1 січня 1895 р.: «Друга річ, котру я почав уже перекладати, се Клоустонова Introduction до його книги “Popular tales”… Надто мене заманює перекладати Клоустона, щоб підучитися ліпше англійської мови…» [т. 50, с. 9]. Спочатку І. Франко планував розмістити цей переклад у «Житі і слові», однак сталося так, що він вийшов окремою книгою. У березні 1895 р. І. Франко поділився з А. Кримським своїми планами щодо перекладу праці В. Клоустона, статті французького дослідника Е. Коскена про єгипетську «Казку про двох братів», статті Порфирія Успенського про богумілів, а також дещо з болгарських праць Драгоманова і книгу Артура Графа «Історія чорта». Останню він планував подати як зразок одного з найстаріших казкових сюжетів.
К. Фрейтаг, на гроші якого мало бути здійснене видання, запропонував у першу чергу зробити переклад праці В. Клоустона. А. Кримський вирішив робити переклади сам, бо «треба, щоб наріччя було українське»[12]. Оригінал для перекладу надіслав Іван Франко і А. Кримський відразу взявся до перекладу. Працював він дуже швидко і дуже якісно – уже менше ніж за місяць надіслав І. Франкові частину перекладу, які він того ж дня віддав до друку. І. Франко, як звичайно, мав деякі зауваження до самого перекладу: «Перекладаючи Клоустона, Ви силкуєтесь зробити його таким популярним, немовби писали для дітей, і задля того посвячуєте часто стислість, докладність, віддання думки автора… Думаю, що се вже Ви пересолюєте і вводите белетристичні прийоми там, де їх не треба… просив би Вас перекладати англійські вірші на наші. Ті, що є в дотеперішнім Вашім рукописі, переклав я сам» [т. 50, с. 39 – 40]. Далі справа посувалася швидко – А. Кримський присилав перекладений матеріал, І. Франко здавав його до друкарні, а потім готові аркуші відсилалися А. Кримському для редагування і правок. Він, у свою, чергу давав ці видрукувані аркуші на прочитання своєму найкращому другові Борису Грінченку, з яким радився практично з усіх питань. Одночасно А. Кримський надсилав І. Франкові і матеріали для «Житя і слова». Паралельно кожен з них займався своїми власними справами – І. Франко брав участь у виборах посла до польського сейму, А. Кримський – взявся до написання статей для Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона, у якому він був автором більшості сходознавчих матеріалів.
Наприкінці 1895 р. текст В. Клоустона був майже готовий, залишалося перекласти статтю Е. Коскена. А. Кримський попросив це зробити І. Франка – «Коскена, будьте ласкаві, перекладіть Ви самі, бо я ніяк тепер не можу – тепер я мусю працювати «на свіх парах» (А. Кримський готувався до випускних університетських екзаменів, які склав весною 1896 р. «з виблиском»[13]).
Робота над перекладом Клоустона була дуже важлива і для університетського життя А. Кримського – захоплено вивчаючи історію руської мови, він за півроку не представив в інститут жодної сходознавчої праці, а Клоустона з натяжкою можна зарахувати до орієнталістики.
26 травня 1896 р. книга В. Клоустона коштом К. Фрейтага була видана у Львові. Це лише частковий переклад праці англійського фольклориста – яка налічує рівно 1000 сторінок. А. Кримський готовий був повністю її перекласти, однак на таке велике видання не було грошей. Тому було видано значну за обсягом передмову до «Народних казок та вигадок» з додатком єгипетської казки про двох. братів. Також А. Кримський написав передмову, подав значні бібліографічні додатки і зробив великий науковий коментар. Дослідниця А. Кримського О. Василюк зазначає:
«Загалом, за нашими підрахунками, дотексту Клоустонової праці Кримський підготував 79 підрядкових бібліографічних довідок. Чимало з них є доволі розгорнутими. Можна сміливо зазначити, що Кримський уже в молоді роки засвідчив, що він є українським орієнталістом, широко обізнаним як з арабськими (і загалом східними), так і з європейськими науковими дослідженнями»[14].
«Казку про двох братів» і «Уваги до казки про двох братів» Е. Коскена переклав Іван Франко.
Отримавши верстку книги, А. Кримський написав до І. Франка:
«На обкладинці Ви не поставили свого ймення, а вже ж мали на те право, бо ж Ваша робота – трохи чи не половина книжки. Таким способом Ви собі заподіяли кривду, а коли хочете, то й мені; бо щиро признаюся, що мені принадніше було б фігурувати поруч Вас, ніж самому. Коли ще не пізно, себто коли цвітна обкладинка ще не готова, чи не схотіли б Ви видрукувати й своє ім’я на ній?»[15]
На цю книгу український вчений В. Гнатюк написав рецензію, яку було надруковано у Записках Наукового товариства імені Т. Шевченка, 1897 р., т. 16, с. 25–29. Російський вчений О. Пипін також написав рецензію.
У 2009 р. Інститут сходознавства імені А. Ю. Кримського НАН України зробив перевидання цієї книги, додавши до основного тексту ще і статтю А. Кримського – «По поводу сюжета сказки № 94, послужившего темою первого ученого труда В. Ф. Миллера». Переклад Клоустона і стаття А. Кримського присвячені дослідженню «міграційної теорії казок». Також у книзі є велика наукова передмова Оксани Василюк, у якій вона досліджує історію виходу цієї книги у світ.
У 1894 – 1895 рр., одночасно з роботою над перекладом Клоустона, А. Кримський готував до друку окремою книжечкою уривки з поеми Фірдоусі «Шах-наме». Звичайно, це не повний переклад, а лише окремі частини твору, але це перший україномовний переклад перського поета здійснений з оригіналу (а не з німецьких чи французьких перекладів). І. Франко мріяв, щоб такий переклад з’явився в Україні.
Ще на початку їх листування 29 листопада 1890 р. Іван Франко писав: «А що Ви думаєте про Фірдоусі? Я думаю, що коли Ви персист, то варто хоч дещо перекласти з сього великого поета… В поемі Фірдоусі велика сила такого чисто людського елементу, котрий ніколи не устаріє… Антологія найкращих уступів із його Шах-наме… була б дуже гарним здобутком для нашої переводної літератури» [т. 49, с. 263]. У відповідь на цю пропозицію А. Кримський зазначає, що хотів спочатку перекласти поезії Хафіза і Сааді, які теж містять багато загально людських цінностей, а потім візьметься і за Фірдоусі.[16]
І. Франко дуже тішився з таких планів свого молодшого товариша: «Я дуже рад, що Ви такі охочі до роботи над перекладами орієнтальних поетів, про котрих я ще в гімназії не раз з тугою думав, читаючи вривки з них в німецьких переводах» [т. 49, с. 267].
Тут слід зазначити, що на той час А. Кримський вже мав низку перекладів не лише з європейських (Г. Гейне, І. Нікітін), але і з арабської (Антара), перської (Омар Хайям) і турецької мов (народні пісні). Надруковані вони були у різних галицьких часописах («Дзвінок», «Зеркало», «Народ», «Зоря»).
Переклади з Шах-наме спершу друкувалися в журналі «Житє і слово», але пізніше було вирішено видати їх окремою книгою. Впродовж 1896 р. І. Франко і А. Кримський разом працювали над підготовкою її до друку. Основний матеріал був надісланий І. Франкові ще для його публікації у «Житі і слові», для окремого видання А. Кримський зробив деякі додаткові пояснення і доповнив переклад. У книзі він подав життєпис Фірдоусі, зробив науковий коментар і склав бібліографію.
Працюючи над перекладом «Шах-наме» А. Кримський звертався за порадою до І. Франка – питав, чи пасує перекладатти поему гекзаметром, але І. Франко відмовив його від цього: «Перекладати з перського розміру на грецький – українською мовою – якось ніяково. Коли вже не можна передати розмір первотвору, чи не ліпше б ужити космополітичний розмір нового часу – п’ятистопний ямб, рифмований або й не рифмований? Гекзаметр для нас надто чужий і непривичний» [т. 49, с. 323]. Поема «Шах-наме» була перекладена, як і радив І. Франко, п’ятистопним ямбом.
До перекладу самої поеми А. Кримський підійшов з позиції науковця і просвітителя. Поперед самого тексту поеми він написав вступне слово, у якому подав біографію Фірдоусі, з детальним поясненням історичних обставин Х століття. Подає інформацію і про переклади цієї поеми – французький, німецький і російський (частковий з французької мови) і з гордістю заявляє, що український переклад «Шах-наме» з’явився тоді, коли у «по російськи абсолютно нічого не було переложено з первопису. Таким чином українська література значно випередила російську в цьому пункті, аж на десятеро літ».[17]
А. Кримський окремі частини «Шах-наме» не перекладає дослівно віршами, а подає з них «голий конспект прозою», вважаючи, що для пересічного європейського читача окремі сторінки твору можуть бути не досить цікавими.
Особливої уваги заслуговує також підрядковий науковий коментар А. Кримського, який став цінним джерелом інформації про Схід.
Поема Фірдоусі «Шах-наме або Іранська книга царів» накладом редакції «Житя і слова» у серії «Літературно-наукова бібліотека» (№ 7), започаткованій Іваном Франком, окремою книгою вийшла у Львові у 1896 р.
Співпраця А. Кримського і І. Франка продовжувалася і після того, як «Житє і слово» у 1897 р. припинило своє існування.
У 1898 р., коли українська громада готувалася до відзначення 25-літнього ювілею творчої діяльності І. Франка, А. Кримський був одним із найбільш активних учасників комітету з підготовки святкування. В ювілейному альманаху «Привіт доктору Івану Франку в 25-літній ювілей літературної його діяльності», надруковано переклади А. Кримського з арабських поетів з присвятою «Переклади присвячені шановному Іванові Франкові».
Варто також згадати про збірку поезій А. Кримського «Пальмове гілля», перше видання якої з’явилося у Львові у 1901 р. накладом українсько-руської видавничої спілки. Іван Франко схвально оцінив цю збірку у своїй рецензії, надрукованій у ЛНВ під назвою «Наша поезія в 1901 році». Він пише не лише про збірку «Пальмове гілля», а дає широку характеристику усього доробку А. Кримського: наукового, перекладацького і поетичного:
«А. Кримський – високооригінальна поява в нашій літературі. Чи пише він чисто філологічні статті, чи літературні критики, чи прозові оповідання, чи поезії, всюди вносить своє власне я в такій мірі, як мало котрий наш письменник… в перекладах, особливо з орієнтальних поетів він виявив немале майстерство, і справедливо мусимо вважати його першим піонером нашого слова на сій просторій і досі майже не ораній українським лемешем ниві східної поезії. Переклади Кримського з Гафіза, Омара Хайяма, з арабських поезій… заслуговують на всяке признання» [18].
Про збірку «Пальмове гілля» І. Франко пише, що «справді, віє якийсь незвичайний, екзотичний подих від тих поезій, мов запах туберози, що упоює і дражнить одночасно… орієнтальні тони та пейзажі і рідні нам, близькі та знайомі відгуки новочасного, європейського, ще й українського серця. Сірійські та кавказькі краєвиди та сцени не лише мальовані українським словом, але бачені українським оком» [19]. Далі І. Франко переходить до безпосереднього аналізу поезій збірки, обираючи, на свй погляд, найцікавіші з них. Пише, що бажає заохотити читача до читання книжки А. Кримського, бо вона «поважне і тривке надбання нашої літератури, збірка, багата змістом, різнородна незвичайними, новими поетичними формами, викінчена з погляду мови ясної і прозорої, як скло» [20]. Закінчує свою рецензію він побажаннями авторові нових епізодів «нечестивого кохання», яке плодить такі гарні поезії, пильнувати свої арабські фоліанти, твердо стояти на погляді про святість щирого чуття і святість творчої духовної сили» [21].
Іван Франко, Агатангел Кримський і Михайло Комаров (Комар) спільно видали Твори Степана Руданського у 7 томах. Відбувалося це у 1895–1903 рр. А. Кримський є автором «Перегляду змісту» і «Уваг до перегляду» першого тому видання[22]. Також А. Кримський є упорядником ІІ, ІІІ і V томів цього видання[23]. Іван Франко зайнявся підготовкою до друку, а потім і виданням найскладнішого твору С. Руданського – його перекладу Гомерової «Іліади» (в С. Руданського Омирової «Ільйонянки»).
А. Кримський рекомендував І. Франка професору О. Шахматову для написання статті «Южнорусская литература» для Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона. Для цього словника знаменитий поліглот писав величезну кількість статей на сходознавчу тематику, а у томі 71 розміщена велика стаття про Івана Франка, автором якої також є А. Кримський.
Іван Франко дуже високо цінував талант і феноменальний розум Агатангела Кримського, не раз просив його консультацій при написанні різних наукових праць, радився і щодо художніх творів. Присвятив йому свою знамениту поему «Іван Вишенський». Стосунки двох титанів української культури можуть бути темою ще багатьох літературознавчих і історичних досліджень.
[1] Кримський А. Твори в п’яти томах / Агатангел Кримський. – Т. 5. – Кн. 1. – Київ: Наукова думка, 1973. – С. 126.
[2] Там само. – С. 127.
[3] Франко І., Франко О. Звернення до читачів // Діло. – № 291. – 30 грудня 1893 р. (11 січня 1894 р.).
[4] Тут і далі цитуємо за вид.: Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. Київ : Наукова думка, 1976–1986. У квадратних дужках після цитат перша цифра позначає відповідний том, друга – сторінку.
[5] Кримський А. Твори в п’яти томах / Агатангел Кримський. – Т. 5. – Кн. 1 – Київ: Наукова думка, 1973. – С. 185.
[6] Кримський А. Житє і слово. Вістник літератури, історії і фольклору. 1894. – Кн. 2-3 /Агатангел Кримський // Этнографiческое обозрение. – 1894. – Кн. 22. – № 3. – С. 185.
[7] Кримський А. Твори в п’яти томах / Агатангел Кримський. – Т. 5. – Кн. 1. – Київ: Наукова думка, 1973. – С. 175.
[8] Там сомо. – С. 167.
[9] Там само. – С. 168.
[10] ІЛ НАНУ. – Ф. 3 – № 1613. – Арк. 243–249.
[11] Вільям Клоустон – англійський етнограф, автор двотомної праці “Popular tales and fictions, their migrations and transformations” (Лондон, 1887)
[12] Кримський А. Твори в п’яти томах / Агатангел Кримський. – Т. 5. – Кн. 1. – Київ: Наукова думка, 1973. – С. 172.
[13] Там само. – С. 239.
[14] Василюк О. Листування Івана Франка й Агатангела Кримського стосовно перекладу Клоустона / Оксана Василюк // Східний світ, № 2, 2007. – С. 72–73.
[15] Кримський А. Твори в п’яти томах / Агатангел Кримський. – Т. 5. – Кн. 1. – Київ: Наукова думка, 1973. – С. 235–236.
[16] Там само. – С. 14.
[17] Там само. – С. 158.
[18] Франко І. Наша поезія у 1901 р. /Іван Франко // ЛНВ. – Львів, 1902. – Кн. 2. – С. 116.
[19] Там само. – С. 116.
[20] Там само. – С. 125.
[21] Там само – С. 125.
[22] А. Кримський впродовж усього життя досліджував біографію і творчість С. Руданського, зібравши рідкісні і цікаві документи, серед яких листування С. Руданського з братом.
[23] Якимович Б. Іван Франко – видавець: книгознавчі та джерелознавчі аспекти /Богдан Якимович. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. – С. 238.
Поділитися:
