«MARIA VENTRE CONCIPIT…»: РІЗДВЯНІ ІСТОРІЇ У ЖИТТІ ІВАНА ФРАНКА (Дія перша: 1875–1880 рр.)

© Богдан ЛАЗОРАК

кандидат історичних наук, директор

Державного історико-культурного заповідника “Нагуєвичі”

 

Нещодавні дослідження подружжя Богдана[1] і Наталії [2] Тихолозів присвячені темі святкування Різдва Христового у житті Івана Франка щоразу спонукають кожного українця із неймовірним захопленням цікавитися цими найпотаємнішими епізодами. Сьогодні все ж маловідомою темою у франкознавстві залишається, умовно назвемо – «Різдвяна пошта» українського генія, яка приносила у його життя кожного разу все нові і нові подарунки. При цьому, якщо одні були очікувані і приносили душевну радість та спогади про Нагуєвичі, то інші, стукаючи в його двері, – часто були зовсім несподіваними і несли відчай і водночас несамовитий порив до громадського спротиву, гартуючи тим самим геніальний франковий дух. Проте більшість цих різдвяних історій були насичені титанічною працею і мали духовно-релігійний характер, адже у кожній із них було присутнє очікування Народження сина Божого від Діви Марії.

***

У непростій біографії Івана Франка давній релігійний празник Різдва Христового був таким же найсвятішим і найочікуванішим, як і в кожного із віруючих християн, до якого змалку його привчали батьки, а вже згодом він виховував цю традицію і у власних дітей Тараса, Петра, Андрія та Анни. Врешті найбільші повні на сьогодні дані до хроніки Різдва у житті Франка спостерігаємо у дослідженні Мирослава Мороза, який вишукуючи факти впродовж усього свого життя зумів презентувати унікальний літопис Каменяра.

Зовсім невипадково витоки різдвяних традицій український геній намагався досліджувати виключно на ґрунті першоджерел, про що свідчать його численні етнографічні, фольклористичні та археографічні розвідки, при цьому саме Франко з’ясував, що у кожному із регіонів популярне гасло «Бог ся Рождає..» мало однаковий початок, хоч і сакрально зберігало різне передання опису самої події. Лише в його архіві, який сьогодні зберігається в Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України у Києві знаходимо десятки давніх рукописів про історію культу Різдва Христового у Київській митрополії XV–XVIII ст., зокрема на рівні колядок і щедрівок записаних у богослужбових книгах церковних братств, гімнів-прослав, титулах церков і церковних братств, євангельських притчах тощо.

Нещодавно нам вдалося з’ясувати, що у Нагуєвичах уся родина Франка належала до церковного братства Святого Миколая Чудотворця, у якій властиво й охрестили Івана Франка. Врешті наші спільні із львівським архітектором Любомиром Пархуцем дослідження у галузі геодезії заповідника і Нагуєвич в цілому, зокрема під час експедиції у садибу родини Комар 1865 р., презентували сенсаційні результати. Так, під час дослідження кадастру села 1850-х рр. за мапами Центрального державного історичного архіву у Львові було встановлено, що Яків Франко проживав у центральній частині села, а не на території слободи, де знаходилася його кузня. Тобто початково його родина мешкала ближче до парафіяльного храму. Врешті усі податки проходять саме із цієї адреси. Водночас виявлено унікальні джерела які свідчать про те, що Яків Франко записаний у числі реєстру церковних братчиків не тільки, як парафіянин, котрий постійно фундує кошти для розвитку церкви (6-7 грошей), але й як провідник церковної карбоні (братської скарбниці) та братчик котрий носив «…братського хреста по коляді». Невеликій реєстр Нагуєвицького братства 1850 – 1869 рр. зберігся у одній із судових книг Перемиського єпископського духовного суду. Стверджуємо, що у сприянні дослідженню та популяризації традицій та історії Різдва Христового, для Іван Франка відіграла важливу роль також і рідна матір, котра не тільки виховувала в цьому дусі свого сина, але й носила сакральне і біблійне ім’я Марія.

Дослідження колядок-гімнів на прославу Діви Марії та Народження її сина Ісуса Христа Іван Франко невипадково розпочав із публікації та перекладу догматичного гімну Венантія Гонорія Фортуната, латинського поета з VI століття, котрого назвав «… найчільнішим поетом в католицькій гімнології» [т. 28, с. 17][3]. Врешті саме у цьому тексті йдеться не тільки про народження Божого сина, але й про зародження традицій глибоковіруючої християнської родини:

Maria ventre concipit
Verbi fidelis semina;
Quem totus mundus non capit,
Portant puellae viscera.

Radix Iesse floruit
Et virga fructum edidit.
Foecunda partum protulit,
Et mater virgo permanet.

Adam vetus quod polluit,
Adam novus hoc abluit;
Turnens quod ille dejicit,
Humillimus hie erigit!

 

Марія почала в животі
сімена правдивого слова;
того, котрого світ увесь
не може обняти,
носить нутро діви.

Зацвіла ліска Єссеєва,
й пруток дав плоди;
плідна мати привела чадо,
а осталась дівою.

Що старий Адам замазав,
се новий Адам обмиває;
що тамтой, загордівши, зіпхнув,
се сей, унизившись, підносить

Мабуть, після втрати батьків, одним із перших і найкращих презентів душі на Різдвяні Свята для Івана Франка стало присвоєння йому іменної стипендії від фундації львівського римо-католицького владики Самійла Гловінського в сумі 157 злотих і 50 грошей, яку він отримав на Старий Новий рік – 15 січня 1875 р. Будучи учнем гімназії ім. Франца Йосифа Іванові Франку ця стипендія була особливим знаменням, адже його фундаментальна робота над давніми біблійними текстами лише розпочиналася. У декреті Крайового шкільного відділу зазначалося, що «Цю допомогу Ви отримуєте до закінчення навчання в крайових публічних школах, якщо безперервно даватимете докази доброї поведінки й успішності в науці»[4].

По закінченні гімназії наступного року Іван Франко святкує Різдвяні свята у свого шкільного приятеля Петра Шанковського, який проживав у селі Дуліби біля Стрия. Саме тоді Іван Франко написав поезію-тетраптих «Коляда (Руським Господарям)[5], на написання котрої вплинула гостинність батьків товариша, а також участь у різдвяному Богослужінні у старовинній церкві Св. Юрія Побідоносця 1820 р., біля котрої до початку І світової війни ще стояла дерев’яна дзвіниця із 4-ма дзвонами. Врешті нещодавні вандрівки Франка Стрийщиною доповнили його твір ранішими усними матеріалами. Цього ж року на «Старий» Новий рік, 14 січня крайовий шкільний відділ повідомив Івана Франка, що замість попердньої стипендії ім. С. Гловінського, йому надають ще більшу у розмірі 210 злотих. Такий різдвяно-новорічний презент Франко запланував використати виключно на видання книжок у галузі перекладу та прози. До слова, саме ця стипендія дала початок перекладу «Фауста» В. Гете[6].

Різдво Христове 1877 р. принесло Іванові Франку чимало нових успіхів і водночас болючих новин із «Дружнього підпілля». З одного боку, 8 січня побачив світ «Борислав. Картини з життя підгірського народу», а з іншого, у своєму першому відомому листі до М. Драгоманова від 10 січня І. Франко повідомляє про арешт Сергія Ястшембського й Антона Ляхоцького, яких етапували у в’язницю на свято Степана. 11 січня цього ж року арештовують ще одного близького друга Франка – М. Павлика. Водночас 11 січня до Львова приїжджають російські емігранти О. Черепахін та І. Колодій, від котрих Франко отримує вельми різдвяні презенти, зокрема книжки із закордону та праці М. Драгоманова. На новий рік 14 січня1977 р. І. Франко пише поезію «Шукай краси, добра шукай» [т. 13, с. 26]. В цілому це були, як писав сам І. Франко, тривожні роки його «Різдвяних Свят» [т. 1, с. 4], врешті після 26 січня Івана Франка все частіше викликають на допити про стосунки із М. Павликом, адже 20 січня він відвідав його у в’язниці.

Різдвяні свята 1878 р. Іван Франко провів виключно у судових залах, позаяк ще з 2 січня Львівський крайовий суд повідомив про судовий розгляд його справи. Впродовж 14-19 січня тривав процес, де на лаві підсудних разом із Франком опинилися поляки М. Котурницький і А. Пребендовський, а також українські друзі – М. Павлик, Ф. Сельський, І. Мандишевський, Остап Терлецький та Анна Павлик. Як писала преса, І. Франко у ці Різдвяні слухання виступав «..розумно, ядерно, коротко», а його мова склала велике враження «своєю ясною логікою та силою власного переконання»[7]. Врешті 21 січня І. Франкові було оголошено вирок і 6 тижнів сурового арешту, передовсім за свою приналежність до таємних товариств та соціалістичні ідеї, хоча, як відомо, він перебував в ув’язнені значно довше.

Після ув’язнення у січні 1879 р. І. Франко приступає до праці над редагуванням газети «Праця», тяжко переживає за ув’язнених колег, друкує і готує все нові і нові твори, серед них оповідання «Микитичів дуб», «Мавка» та ін. Водночас у своїх різдвяних листах до Ольги Рошкевич І. Франко просить її під час святкувань записати дещо із фольклору, зокрема колядки, сцени вертепів та ін. Цьогорічні Свята І. Франка були сповненням коханням до Ольги Рошкевич про що дізнаємося з його листа від 2 січня 1879 р.: «… А тепер притискаю тя ще раз до свого серця і посилаю ти сердечне добраніч і веселих свят і всього-всього доброго і хорошого. А може, під час свят будеш могла написати дещо до мене. Я напишу, хоч, може, там лист полежить пару день на пошті. Як приїдеш коли-небудь (рад би-м здибати тебе в дорозі), то застанеш готовий. Прощай, моє серце. Цілує тя сердечно і гаряче твій Іван» [т. 48, с. 140–141].

У наступному листі І. Франко більш докладно описує ритм тогорічного Різдва у його житті: «Але о чім би тут веселім написати тобі? У нас у Львові все йде так монотонно, одностайно, мов машина. Знакомства ні з ким не заводимо, сидимо раз на раз у хаті – тільки й нашої дороги, що на обід, до друкарні та до кав’ярні вечором на нові газети. При такім житті не багато новин наберешся. От що в тебе, то й але новин. Але видиш, ти недобра, не пишеш мені обширніше про своїх нових конкурентів. Адже хочу тобі також повіншувати, то аби-м бодай знав, до чого…». У тому ж листі І. Франко пише і про постійну роботу на полі науки та літератури: «…Тішить мене дуже, що ти помимо свят найшла час на літературну роботу, на котру я дуже цікавий. Ага, в тім згляді я, бачу, ще не писав тобі, що на другий рік наші наукові, статистичні і белетристичні праці будуть друкуватися в Женеві, у «Громаді» Др[агомано]ва, де вже, значить, мож буде сміло писати, як хто думає, і підписуватися повними іменами, бо за то, що надруковано за границею, в краї не можуть чіпати» [т. 48, с. 142–146]. З іншого боку Різдво 1879-го було як завжди насичене титанічною працею, невипадково на Новий рік, 15 січня, Франко завершує написання оповідань «Славянського альманаха», перекладає польською Альфонса Дода, закінчує культовий твір «Молот» і друкує, друкує, друкує все нові і нові тексти у галицьких та європейських виданнях.

Різдвяні свята 1880-го І. Франко, щоб бодай якусь копійку заробити на життя, повністю посвятив себе праці для газети «Діло», яку 1 січня заснував Володимир Барвінський. Щоправда власник газети просив від Франка лише дописи у рубриці новинки про життя в Галичині та науці в цілому[8]. Хоча сам І. Франко хотів друкувати розлогіші матеріали. Невипадково, що вже наступного Різдва Іван Франко починає серйозну роботу у журналі «Світ», де друкуються перші частини повісті «Борислав сміється». У 1881-р. розпочалася нова сторінка «Різдвяних історій» І. Франка, адже наступну коляду він провадив у домі редактора газети «Праця» Йосифа Данилюка, у якого тимчасово проживав на вул. Вірменській, 29. Врешті починаючи з 1881 р. І. Франко бачить зовсім майбутнє свого життя у Львові, а пошуки усежиттєвого кохання врешті завершаться першим сімейним Різдвом із Ольгою Хоружинською.

Далі буде…

[1] Тихолоз Б. При світлі трьох свічок (Святвечір із Франком) / Франко:Наживо. – 07.01.2017. – Режим доступу: https://franko.live/…/%D0%BF%D1%80%D0%B8-%D1%…/ ; Його ж. Улюблена коляда Івана Франка / Франко: Наживо. – 09.01.2017. – Режим доступу: https://franko.live/…/%D1%83%D0%BB%D1%8E%D0%B…/

[2] Тихолоз Н. Святвечір та Різдво у домі Франків: дух і смак традицій / Франко:Наживо. – 5.01.2018. – Режим доступу: https://franko.live/…/%D1%81%D0%B2%D1%8F%D1%8…/

[3] Тут і далі покликаємося на вид.: Франко І. Я. Зібрання творів: У 50 т. К.: Наук. думка, 1976-1986. У квадратних дужках зазначено відповідний том і сторінку.

[4] Мороз М. Літопис життя і творчості Івана Франка : у 3 т. / Авт. передм.: М. Жулинський, М. Шалата; [редкол.: М. Жулинський (голова) та ін.]; Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Інститут Івана Франка НАН України, Інститут франкознавства Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка. Львів: АРТОС, 2016. Т. 1: 1856 – 1886 / наук. ред. Г. Бурлака. С. 81.

[5] Франко І. Баляди і роскази. Львів, 1876. С. 27–32.

[6] Мороз М. Літопис життя і творчості Івана Франка … Т. 1: 1856 – 1886 / наук. ред. Г. Бурлака. С. 96.

[7] Там само. С. 139.

[8] Там само. С. 213.