З франкознавчого поля і не тільки: Богдан Якимович

© Михайло ГНАТЮК
Доктор філологічних наук, професор,
завідувач кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства
Львівського національного університету імені Івана Франка

27 червня 2023 року минає рік відходу з життя одного з видатних представників львівської гуманітаристики Богдана Якимовича. З його непересічною постаттю пов’язані ряд значних здобутків історичної та філологічної науки, франкознавства за останні чотири десятиліття.

На межі 80–90-х років ХХ ст. в Україні спостерігався цікавий феномен, коли випускники технічних вишів стали до лав творців нової держави. Багато з них проявляли неабиякий інтерес до історії та культури свого народу. Так було і з Богданом Якимовичем: після закінчення Львівської політехніки успішний інженер та активний громадський діяч присвячує себе історії та філології.

У середині 80-х років він стає здобувачем, а потім і науковим співробітником Інституту суспільних наук у Львові (сьогодні Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України). Далі була робота над дисертацією під керівництвом видатного українського історика Ярослава Ісаєвича.

Набутий на попередній адміністративній ниві досвід став у пригоді молодому науковцеві у роботі над проєктами, що їх проводила Академія наук України спільно з комісією тоді ще УРСР у справах ЮНЕСКО, зокрема Міжнародний симпозіум «Іван Франко і світова культура» (1986). Богдан Якимович був, поруч з Ярославом Ісаєвичем, одним з найдіяльніших членів оргкомітету форуму. Незважаючи на ідеологічні перешкоди того часу до ювілею було завершене видання 50 томів творів Івана Франка. Симпозіум ЮНЕСКО знаменував новий етап у розвитку української гуманітаристики, зокрема франкознавства. Вже тоді наша наука намагалася позбутися ідеологічної зашорености, витвореної в умовах совєтської окупації. Сьогодні можемо сміливо ствердити, що сам форум, а особливо видання 3-томового збірника «Іван Франко і світова культура» за редагуванням Ярослава Ісаєвича та Богдана Якимовича стали маркерами нового наукового мислення вчених України ще до часу проголошення нашої незалежності.

З того часу франкознавство стало одним з основних напрямів діяльности ученого. З постаттю І. Франка пов’язані і кандидатська («Видавнича діяльність Івана Франка у 70-80-і роки ХІХ століття» 1994 р.), і докторська («Іван Франко як книгознавець і видавець (1890-1916)» 2008) дисертації. На основі цих досліджень були опубліковані знані сьогодні книгознавчі праці ученого: «Книга, просвіта, нація: видавнича діяльність Івана Франка у 70-80-х роках ХІХ ст.» (1996), «Іван Франко – видавець: книгознавчі та джерелознавчі аспекти» (2006). Ці дослідження Богдана Якимовича стали унікальними у франкознавстві студіями. Автор ґрунтовно осмислив видавничі серії І. Франка «Дрібна бібліотека», «Наукова бібліотека», «Літературно-наукова бібліотека («мала» і «нова» серії)», «Хлопська бібліотека», «Універсальна бібліотека», «Міжнародна бібліотека», «Всесвітня бібліотека». Істотним є те, що у цих дослідженнях сучасний вчений акцентував увагу на впливі цих видань на розвиток видавничої справи в Україні.

З метою активізації франкознавчої діяльности в Україні та світі Богдан Якимович став співорганізатором та заступником голови Міжнародної асоціації франкознавців. За його активної участі ця громадська організація провела низку наукових засідань у Львові, Бухаресті, Перемишлі, Варшаві, Черкасах, Кам’янці-Подільському, Дрогобичі, Стрию, Івано-Франківську, Коломиї, Хмельницькому, Острозі. За заслуги у розвитку франкознавства вченому присвоєно звання «Заслужений працівник культури України» (2006).

З вивченням творчої спадщини І. Франка пов’язані і інші наукові проєкти Богдана Якимовича. З його ініціативи як директора наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка було здійснене репринтне видання збірки І. Франка «З вершин і низин» (2004), «Листування І. Франка з М. Драгомановим» (2006). Вчений був ініціатором видання серії науково-популярних книжок «Дрібненька бібліотека» за аналогією до Франкової «Дрібної бібліотеки». Започаткована у 2000 році ця серія мала добру опінію серед учених-гуманітаріїв, студентів університету, широкої наукової громадськості. Невеликі за розміром, друковані у видавничому центрі ЛНУ ім. І. Франка праці знаних письменників, учених і до сьогодні зберігають свою актуальність. Серед них були опубліковані малознана сьогодні праця М. Драгоманова «Українська література, поскрибована російським урядом», студія І. Франка «Українська література в 1904 році», габілітаційна лекція «Гуманітарна аура нації, або дефект головного дзеркала», стаття Р. Лубківського «Богорівний, бо правдомовний (Тарас Шевченко і сучасність)». Тут друкувалися дослідження викладачів університету: студія Б. Якимовича «Лев Жемчужников. Ювілейна сильветка», дослідження Б. Тихолоза «Ерос versus танатос (філософський код «Зів’ялого листя»)». У серії «Дрібненька бібліотека» побачили світ сильвети видатних учених Львівського університету Євгена Лазаренка, Івана Денисюка.

Богдан Якимович долучився до проведення наукових конференцій, присвячених творчості Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, які проводилися у Києві, Ніжині, Черкасах, Переяславі, Чернівцях. Як професор історичного факультету Львівського університету він був головним редактором «Історичних зошитів», керівником цілої низки кандидатських та консультантом докторських дисертацій.

Справою життя Богдан Якимович вважав повне видання спогадів Льва Жемчужнікова про Тараса Шевченка, які є свідченням великої поваги та підтримки українського генія з боку російського культурного діяча. Учений звірив спогад з рукописом, належним чином прокоментував його і підготував до друку. Над цим об’ємним проєктом учений працював близько 20 років. Нема сумніву у тому, що дочка  професора Дарина Якимович-Чапран доведе справу батька до завершення.

Богдан Якимович був ініціатором, упорядником та автором післямови репринтного видання знаменитого «Кобзаря» Тараса Шевченка у двох томах, який побачив світ у Львові за редакцією І. Франка 1908 року заходами Наукового товариства імени Шевченка. До слова, це видання здійснене коштом самого Б. Якимовича.

Як голова фундації Андрія Чайковського вчений видав 4 томи публіцистичної та мемуарної спадщини цього видатного галицького письменника та громадського діяча та організував кілька конференцій про нього у Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Бережанах, Коломиї. Дослідження, які започаткував професор, продовжують його учні – докторанти та аспіранти.

Значну увагу вчений приділяв виченню творчості видатних українських письменників та культурних діячів Василя Стефаника, Осипа Маковея, Теофіла Окуневського. У книзі «Визначні постаті України. Андрій Чайковський та Теофіл Окуневський» (2010) Богдан Якимович уперше опублікував матеріали про адмірала австро-угорської армії письменника Ярослава Окуневського, рідного брата галицького політика і правника Теофіла Окуневського, сподвижника Івана Франка.

Вагомою для української гуманітаристики була багаторічна праця Богдана Якимовича у Шашкевичівській комісії у Львові. Разом з Феодосієм Стеблієм, Михайлом Шалатою, Василем Горинем, Миколою Ільницьким він долучився до проведення конференцій та видання 6 збірників «Шашкевичіана». До останніх днів життя учений наполегливо працював над підготовкою 7, 8 і 9 томів «Шашкевичіани». Маємо надію, що ця праця буде завершена. Додамо до цього авторство професора популярних статей до низки довідкових та енциклопедичних видань: «Енциклопедія сучасної України», «Шевченківська енциклопедія», «Франківська енциклопедія».

Ще з другої половини 80-х років Богдан Якимович заявив про себе як дослідник багатьох проблем національної історії. Його наукові інтереси проявилися у дослідженні, популяризації та відновленні української національної символіки. У 1988 році за завданням дирекції Інституту суспільних наук молодий учений підготував першу в Україні довідку про нашу національну символіку. Це дослідження сприяло ламанню радянських стереотипів історії України. Це сприяло утвердженню державних символів незалежної України.

Поряд з цим Б. Якимович провів титанічну працю з дослідження військової історії України в европейському контексті, опублікувавши близько 50 праць, серед яких «Збройні сили України: Нарис історії»(1996). Він був упорядником та співавтором видань «Історія українського війська» (1992; друга частина 1996), збірки військово-історичних праць Івана Карпинця «Галичина: військова історія 1914-1921 рр.» (2005) тощо. Богдан Якимович був керівником авторських колективів, які створили «Російсько-український словник для військовиків» (1995), українську редакцію загальновійськових статутів Збройних Сил України. За працю в галузі військової історії та термінології учений відзначений рядом відзнак та нагород.

Богдан Якимович активно працював як політик та громадський діяч. На зламі 1980–1990-х років він був одним з ініціаторів створення Товариства української мови імені Тараса Шевченка (відновлене товариство «Просвіта»), був одним з організаторів Народного Руху України, членом-засновником Демократичної партії України. У далекому 1990 році за рекомендацією В’ячеслава Чорновола очолив Львівське обласне відділення Товариства зв’язків з українцями за межами України «Україна-Світ», головою якого був до останніх днів життя. Завдяки старанням Б. Якимовича до активної роботи Товариства були залучені непересічні особистості: музейник Борис Возницький, живописець Володимир Патик, композитор Богдан Янівський, скульптор Іван Самотос, поет і громадський діяч Роман Лубківський, літератори Михайло Шалата та Роман Пастух. За безпосередньої участі керівника Товариство провело культурологічні заходи у Польщі, Румунії, Угорщині, зокрема, святочні академії, присвячені Т. Шевченкові, І. Франкові, Б.-І. Антоничеві, М. Вербицькому у Бухаресті, Будапешті, Перемишлі, Сяноку, Новиці.

Професор Якимович був організатором науково-пошукових експедицій товариства «Україна-Світ» на Сіверщину, Полтавщину, Черкащину, Київщину. У цих експедиціях наукові та освітні діячі Львівщини не тільки вивчали пам’ятні місця минувшини (Батурин, Чернігів, Гадяч, Полтава, Канів, Черкаси, Переяслав, Стеблів, Моринці, Керелівка, Городище), але й проводили лекції, бесіди та зустрічі, які сприяли єднанню українців різних регіонів.

За місяць до відходу Богдана Якимовича з земного життя вийшло друком репринтне видання збірки В. Стефаника «Твори» (1933), яке він упорядкував і написав до нього ґрунтовну післямову.

До останніх днів життя Богдан Якимович залишався оптимістом, будував широкі творчі плани, вболівав за Україну та вірив у нашу Перемогу. Був турботливим чоловіком, батьком, дідусем та прадідусем, яскравою особистістю, з якою тісно пов’язане суспільне, наукове та культурно-мистецьке життя Львова, Галичини, України.

Світла пам’ять про великого життєлюба та трудівника залишиться у серцях родини, друзів, приятелів та учнів.