Нащадки Івана Франка на Шевченковій могилі

© Раїса ТАНАНА
Завідувач відділу
Шевченківського національного заповідника,
заслужений працівник культури України,
лауреат обласної краєзнавчої премії ім. М. Максимовича

 

Іван Якович Франко через усе своє життя проніс любов і повагу до геніального українського поета і художника Тараса Шевченка. Про це свідчить ціла низка його наукових праць, присвячених Кобзарю, переклади його творів,а також поетичні твори: «В ХХІІІ роковини смерті Т.Г. Шевченка», «Могила Тарасова» (1884 р.).

Зокрема, в останній поезії є такі рядки:

Над Дніпром-Славутою
У степу дріма
Сиротою забутою
Могила сама.
Здерли вихри ряст її
Бік Дніпро підмив,
Одинокий хрест її
Вже давно підгнив.

Ці слова наводять на думку, що написати їх міг автор після перебування на Тарасовій горі до впорядкування Шевченкової могили, тобто до 1 серпня 1884 року. Саме в цей час вона знаходилася в занедбаному стані.

Ось як про це писав український письменник Борис Грінченко в листі до дружини:

«…передо мною стоїть могила нашого народного поета, мученика ідеї, сина народу. Там над Дніпром, стоїть вона, боки її пообвалювалися, хрест підгнив і впав. І не можна оправити могилу,не можна нового хреста поставити, поліціянти, маючи наказ «свыше», не дають і підходити до могили. Це вже більше не могила великого поета, до котрої сходилися поклонитися українці – це вже тепер шпильок, потоптаний поліціянтськими ногами…» [1]

Отже, можна припустити, що саме в такому вигляді і бачив Кобзареву могилу Іван Франко. Але це тільки припущення. Точних відомостей про відвідування ним Шевченкової могили на сьогодні немає.

А от про перебування його родини на могилі поета відомо напевно. Про це свідчать їхні записи, автографи в книзі вражень відвідувачів Тарасової гори. Так, у книзі вражень за 1909 рік можна прочитати такий запис:

«Були на могилі Т.Г. Шевченка Петро Франко, Ольга Франко, Анна Франко» [2]

Це діти і дружина Івана Яковича Франка. Про цю поїздку до Канева пізніше розповість у своїх спогадах донька письменника Анна Франко-Ключко:

«Так, ми, діти, кінчаємо наші студії… Прошу моїх батьків, щоб дозволили поїхати на могилу Т.Г.Шевченка до Канева. Мама, Петро і я їдемо спершу до Києва відвідати мамині сестри й оглянути Київ. Оглянувши Київ, ми вибралися пароплавом униз по Дніпру до власної нашої цілі -до могили Тараса Шевченка.

Уже здалеку перед Каневом виднів залізний хрест на могилі , а з нашим наближенням стала виростати, немов з-під землі, могила… Ми вийшли на могилу. Товариство, що приїхало з нами, почало співати “Заповіт”. Нема слів, щоб висловити нашу радість, ми в серці України, на могилі Тараса!

Ми припали ниць, цілували святу землю, ронили сльози,складали свої гарячі серця на груди нашої неньки… Ми пробули ще на могилі до наступного дня. Сиділи до пізнього вечора, співаючи пісень, розмовляючи, згадуючи Батька, слухаючи розмов.

Незабутній побут на могилі! Незабутній вечір!» [3]

Справді, це перебування на Шевченковій могилі лишило глибокий слід у серці доньки Великого Каменяра. Про це вона згадає у записі, зробленому у книзі вражень музею у 1967 році:

«Незабутні хвилі відвідин могили Тараса Шевченка у 1909 році запалили невгасимий вогонь любові до України, українського народу в моїм серці, і нинішні відвідини будуть ясним променем до моїх останніх днів». 

Син Івана Франка Петро Іванович Франко, український педагог і письменник, вдруге побував на могилі Тараса Шевченка у 1940 році. До книги вражень він записав:

«Хіба можливий всенародний поступ тоді, коли весь народ закований у пута темноти, неграмотності, економічної залежності? І в таку пору мусять найтись велетні духа, що покажуть шлях до кращого, до волі, свободи та праці. І мусять найтись велетні, що в дію перекують оті пророкування.
До перших з них належать нам вірші Шевченка, без яких ніколи не здійснились би найкращі мрії Генія України».

Свою любов і шану українському поету приносив і син Франка Тарас Іванович, про що красномовно засвідчує його запис у книзі вражень:

«Будучи на відпочинку в Прохорівці, я весь час намагався поїхати на могилу незабутнього співця України. Вкінці я зазнав щастя поклонитися прахові безсмертного мученика. Більше від усіх борців він причинився до визволення кріпаків,але того моменту не дожив.
Поклін тобі, Безсмертний Тарасе!
Чернеча гора. Музей. 5.08.1951 р. Франко Тарас».

Традицію дітей Великого Каменяра відвідувати Шевченкову могилу,Тарасову світлицю, продовжують його внуки. Найчастіше тут буває Роланд Франко (син Тараса Франка), який завжди лишає записи до книги вражень:

«Кожне відвідування святих місць на Чернечій горі біля могили Батька української нації надихає і зміцнює віру про долю, краще майбутнє України. Ми віримо, що Україна Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки займе належне місце у колі народів вільних і цей час прийде скоро.
Вклоняюсь прахові Великого Кобзаря українського народу.
Дякуємо всім,хто віддає свої сили і знання і любов благородній справі опіки і утримання цього святого для нас місця.
Роланд Франко».

Такий запис внук Франка залишив 14 квітня 2010 року під час перебування на заході по вшануванні пам’яті Івана Франка у Канівській гімназії №2 ім. Івана Франка. Відвідав Роланд Тарасович Шевченкову могилу і відновлену «Тарасову світлицю» і в 2011 році, коли приїздив на урочистості, з нагоди 20-річчя відновлення першого народного музею Кобзаря «Тарасової світлиці». До книги вражень він записав:

«У святковий день 20-річчя Шевченкової світлиці велике щастя відвідати знову Тарасову (Чернечу гору), вклонитись світлій могилі і пророку України Великому Кобзареві, Батькові українського народу . Іван Франко, що став поруч із Шевченком,як національні символи України, все своє життя обстоював Шевченка, присвятив йому багато творів і наукових праць та перекладів за спомином мого батька, сина Івана Франка – Тараса (названого так його іменем, бо народився також 9 березня) ‒ вважав,що Іван Франко таки відвідував могилу Кобзаря у Каневі, на жаль, про це немає відомостей. Усі діти і дружина Каменяра були тут і вклонялись праху Шевченка.
Рік тому у селі Халеп’я відкрили невеликий музей Іванові Франкові,що має за мету показати єднання українських земель Шевченка і Франка.
Приношу музеєві і Тарасовій світлиці щирий поклін . Вірю, що народ Великих українців Шевченка і Франка буде вільним і могутнім.
Слава Україні! Слава Шевченкові і Франкові!
12.10. 2011 р. Роланд Франко”.

Сподіваємось, що наступні роки подарують нам ще не одну цікаву зустріч із нащадками Каменяра на Тарасовій горі.

---

[1] ІР НБУВ. ‒ Ф-ІІІ. ‒ № 42263.

[2] Книга вражень 1906-1910 рр. ‒ ІР НБУВ. ‒ Ф-І. ‒ № 775. ‒ С.250.

[3] Анна Франко-Ключко. Іван Франко і його родина // Дзвін. ‒ 1994.‒ №2-3. ‒ С.13.