«…Більшість слів моїх — не надруковані»: конспект лекцій проф. Івана Денисюка про українську літературу кін.19 – поч. 20 ст. (Михайло Коцюбинський)

До 100-літнього ювілею від Дня народження професора Львівського університету Івана Денисюка продовжуємо публікацію його лекцій у записах проф. Ярослави Мельник. Сьогодні до вашої уваги лекція про Михайла Коцюбинського, яку супроводять унікальні світлини з колекції Інституту франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка, на яких бачимо проф. Івана Денисюка у часі його фольклористичних експедицій на Гуцульщину – місце сили багатьох українських культурних діячів.

Від редакції Наталя Тихолоз

---

МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ

«Художник має трохи інші очі, ніж всі інші люди…», — так писав Михайло Коцюбинський про художника. Але то він сам був таким художником. В особі Михайла Коцюбинського дивовижно гармонійно поєдналися внутрішня психічна організація, найвища естетична культура і найпередовіший світогляд доби. Його порівнювали з велетнями світової культури. Франко: Коцюбинський подібний до Тургенєва. Порівнювали з Мопассаном. Але при всій подібності сонцебризний Коцюбинський до похмурого Мопассана відноситься так, як сонячний день до похмурого. Його порівнювали з Якобсеном. Але Коцюбинський не тільки знає лабіринти людської душі, але й відгукується на суспільні струни, політичні події. Зрілий Коцюбинський іде під знаком революції 1905 р.

Іван Франко, який володів афористичним вираженням сутности письменника, сказав про нього: «Коцюбинський — наскрізь сучасний чоловік». Коцюбинський безмежно розширив обрії нашої літератури, давши прегарні малюнки життя наших сусідів… Сучасний за світоглядом, найсучасніший за технікою, технологією творчости…

Особистість Коцюбинського найкраще змалював його друг Максим Горький. «Прекрасне, це рідкісне» (Гонкури). Горький називав його «прекрасною, рідкісною квіткою». «Людяність, краса, Україна — це були постійні теми його розмов. Вони завжди були з ним». Надзвичайно витончена людина і великий гуманіст. «Він був створений для того, щоб його любили» (Із мемуарів). Надзвичайно елегантний, витончений в одязі, велика культура в поведінці. Вмів носити одяг. Завжди носив квітку в петлиці. Закоханий у квіти і сонце. Його називали великим сонцепоклонником.

Його творчість сонячна, палка, як вогонь. Є зразком того, як треба писати і для кого писати. Неперевершений поки що прозаїк української літератури, зеніт української класичної літератури, великий артист слова. Переважав Стефаника різноманітністю своєї палітри, ширшим поглядом на життя, світоглядом.

Коцюбинський, на відміну від Лесі Українки, написав кілька автобіографій. Але про нього не знаємо більше. Не був з тих людей, що ходять із розхристаною душею. Був у міру замкнений, не любив говорити про себе. Автобіографії дають мало матеріалу, подають фантастичні речі, багато неточностей. Автобіографії не є важливим джерелом вивчення життя письменника. Збереглося, правда, чимало листів Коцюбинського. Листи не такі багаті на інформативний матеріал і не такі щирі, як листи Лесі Українки.

Була у житті Коцюбинського таємниця, яку літературознавці виявили на світло денне. 1938 р. вийшла книжка «Листи М. Коцюбинського до О. Аплаксіної». 300 листів були адресовані одній жінці (Аплаксіній). Працювала разом із Коцюбинським у статистичному бюро і листувалася з ним. Листи дуже цікаві, Коцюбинський описує життя на Капрі, період дружби з Горьким. Аплаксіна висиджувала на всіх конференціях, присвячених Коцюбинському, ловила жадібно кожне слово про письменника. Дуже жвава, начитана, культурна. Написала спогади про Коцюбинського. Її спогади не різняться від інших спогадів.

Дочка завідує музеєм в Чернігові. Дуже багато робить для збереження пам’яті й популяризації творчости батька. Написала спогади (Коцюбинська І. М. Спогади і розповіді про М. М. Коцюбинського).

Біографія Коцюбинського не дуже багата на зовнішні подробиці й не така бурхлива, як у Лесі Українки. Це статична біографія. Вдень Коцюбинський рахував на рахівниці, вночі — писав. Міг би сказати про себе: «Вся моя біографія в листах». Леся Українка дуже добре відчувала стан душі автора за кожним його твором.

Народився у Вінниці, у родині службовця, який дуже часто міняв місця, їздив по Поділлю. Мати — дуже вразлива людина. Психічну організацію Коцюбинський перейняв від матері. У дитинстві малий Коцюбинський бував на базарі, дружив із лірниками. Не здобув ґрунтовної шкільної освіти. У 18 років мусив дбати про утримання родини, батько помер, мати осліпла. Вчителював у приватній поміщицькій родині. А ночі залишалися для літератури. Коцюбинський не тільки був підпорою сім’ї, на своїх слабких плечах він виніс славу української прози. Працює в журналі «Волинь».

З 1898 р. Коцюбинський осідає в Чернігові. Купує будинок лісника, який перетворює на чудовий зелений оазис. Працює в статистичному бюро. Ця праця виснажує його. Дуже любив мандрувати. Тим живилася його муза. Чи не найбільш світлою була для нього поїздка на острів чудес на Капрі. Бере рекомендацію в Короленка, прагне познайомитися з Горьким. Спогади сина Горького. Горький нікуди не відпускає від себе Коцюбинського, поселяє його в одній віллі з собою […]. Бував у Львові. Зустрічався з Франком. Захоплення Гуцульщиною. Зелена казка гір — Криворівня […].

Здоров’я Коцюбинського дуже кволе. Помер 1913 р. у клініці Образцова в Києві. Похований в Чернігові на Болдиній горі. У труну поклали вінець із цвіту яблуні […].

Самотужки здобув велику освіту. Знав 9 мов. Коли Коцюбинський приїхав до Львова у 26 років, Франко написав М. Драгоманову: «… Один із них початкуючий вінницький літератор і ніщо більше».

Коцюбинському довго доводилося боротися за вироблення власного індивідуального стилю. В його творчості переплелося традиційне й новаторське:
І період — період творчих шукань.
ІІ період — «на верховинах слова».
Вододілом може бути 1900 р.
І період — тяжіння до стилю епохи 19 віку.
ІІ період — цілком за формою і змістом письменник 20 віку.
Коцюбинський почав писати і рано, і пізно. У 29 років починає друкувати свої перші оповідання про дітей. У 26 р. — вірш «Наша хатка». У 22 роки — оповідання «Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє тьма». Коцюбинський приніс цей твір до вінницького адвоката, і той порадив йому нічого не писати. Писати для Коцюбинського було органічною потребою. Колись жодна читанка не обходилася без вірша «Наша хатка». Сентиментальний, наївний, як на наші часи. М. Рильський під час війни пише «Варіації на поезію Коцюбинського “Наша хатка”».

Коцюбинський проходить еволюцію в двох аспектах:
1. Еволюція світогляду;
2. Еволюція стилю в якнайширшому розумінню.

Еволюція стилю дуже помітно проходить у засобах психологічного аналізу, а також у системі образів, у жанрово-композиційному аспекті.
У першому, ранньому періоді Коцюбинський ще має ту наївну віру, що освітою можна переінакшити і поліпшити життя людей.

Надзвичайно характерний «Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє тьма». Сюжет наївний. Вже сама назва просвітницька. Проблеми: 1) чи може освіта переінакшити капіталістичний лад; 2) чи з освітою всі благородні. Питання складні.

У наступних творах Коцюбинський заперечує себе. Так би мовити, сам себе критикує написанням кращих творів на цю тему. «Ціпов’яз» — «Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє тьма». Вже показує класову боротьбу, класове розшарування на селі. Погляди ширші.

«Хо»
Питання інтелігенції, яка йшла працювати в народ. Певні суперечності світоглядні та ідейні.
Гарні твори Коцюбинського для дітей.

«Ялинка»
Постала не без впливу Панаса Мирного. Він, зачарований молодим письменником, пише захопливого листа до нього. В оповіданні вражає чистота композиційного малюнку, прозорість стилю, намагання зобразити дитячу психологію. Ці оповідання малюють нам чесних, трудящих, шляхетних дітей.
Зразу за першими дитячими творами — молодече, дерзновенне.

«На віру»
Велика увага до психології, до складних людських переживань, діалектика людської душі, відчуття природи і добра мова.
Через 20 років візьметься за голову: «Яке це все зелене!» Не давав передруковувати. Надзвичайно вимогливий. «Буде написано менше, зате краще». Не ганявся за гонораром. Довго шліфував свої твори, виношував у серці.

«Лялечка»
Зрілий вже твір. Повість витончена і по-Коцюбинському делікатна. Деякі критики бачили у ній лише одну проблему: деградація народництва. Складний, поліфонічний, багатострунний твір. Співчутливо і водночас осудливо подивився на людину. Епіграф французький: «Смутний, як день без надії». Твір про самотнє одиноке серце, про затаєні невиявлені почуття, про велику пристрасть, з якою ні з ким поділитися. Твір про деградацію особи. Для нас цей твір подвійно цікавий. Про смутну долю вчительки писали Антон Чехов, Степан Васильченко, Олена Пчілка, Борис Грінченко, Якуб Колас. «Наростання» — дуже цікавий твір.
Ми знайомимося з героїнею Коцюбинського тоді, коли вона в тринадцятий раз переїжджає на нову роботу. Дуже мужня, енергійна дівчина. У семінарії Раїса Левицька захоплювалася вільнолюбивими ідеями. Вирішила померти за народ, так пройнялася народними ідеалами. Коцюбинський ставиться до своєї героїні зі співчуттям та іронією. Чехов. «На підводі». Дуже цікаво і тонко показує, як кохання засліплює людину. Раїса почуває велику жадобу кохання. Сама збагнула, що сталося щось неймовірне. Гине фізично і морально.

Показує виродження і деградацію народництва. Героїня, покохавши свого ідеологічного ворога, забуває про принципи, якими користувалася. Відірвана від народу. Разом із тим Коцюбинський співчуває Раїсі як людині, вчительці, у якої немає особистого щастя. Але чи мала вона закохатися в цього попа? Авторська точка зору і точка зору героїні протилежні. А де ж помилилася Раїса? Адже вона так спрагло прагнула кохання. Коцюбинський: у деяких випадках в житті треба вирішувати все рішуче, а не бути безвольним, низьким, не губити гордости. Ідея: треба проносити ідеали високо, незважаючи на ніякі обставини, не падати низько в болото.

Новаторство Коцюбинського
Найкраще проявляється у психологічних новелах. Це психологічна новела нового типу. Однією з найхарактерніших рис у літературі 20 віку є психологізм. Властиво, психологічне життя людини література зображувала завжди, але мінімально.

Два типи психологічного зображення персонажів:

1. Зовнішня мова почуттів: як виявляються почуття людини в мові, міміці, жестах;
2. Внутрішній монолог людини: зображення внутрішнього психічного життя людини.

Дуже цікаво пише про це Франко у статті «З останніх десятиліть ХІХ віку», порівнюючи письменників нової генерації з письменниками старшого покоління. Якщо раніше письменники велику увагу звертали на обставини, в яких живе людина, досліджували, як формувалася людська особистість під впливом тих обставин, то новітні «наче засідали в душу людини з магічною лампою і освітлювали її з середини». Вони цікавляться не зовнішніми обставинами, а тільки тим, що попадає в спектр душі людини, освітлюють її зі середини магічною лампою.

Удосконалюється техніка психологічного аналізу. Письменників почало цікавити внутрішнє життя людини: що вона думає і як думає. Ця манера зображувати внутрішнє життя людини дістала назву потоку свідомости. Найчастіше цей термін вживають стосовно до модерної літератури. Однак дослідники вважають, що цю техніку започаткували Толстой і Достоєвський, що Франко і Коцюбинський вже користувалися нею. У новелістиці це найдосконаліше зробив Коцюбинський […]. Коцюбинський цей прийом використовував у реалістичному мистецтві. Ця техніка не тільки пориває зі сучасністю, а спрямована на вирішення певних соціальних проблем. Коцюбинського цікавить перелом соціальної психології через індивідуальну. Індивідуальне — це те, що йде від біологічного начала. Психологія страху, психологія кохання. Почуття гордости за свою батьківщину, класове почуття — соціальна психологія.

Психологічна новела Коцюбинського має такі прикмети:

• Виклад ведеться у формі суцільного внутрішнього монологу. У зв’язку з цим відбуваються разючі зміни у композиції новели, побудовані на внутрішньому конфлікті, на рухові думки, почуття. Теза — антитеза — синтез.
• Новела ця наскрізь лірична. Це не розповідь, вона не передбачає ніякого слухача, це неначе ліричний щоденник, який дає можливість фіксувати найделікатніші порухи душі. Зміст: відношення людини до певних суспільних проблем (проблема відношення митця до народу).
• Пейзаж. Це пейзаж нового типу (пейзаж психологічний, він є неначе еманацією душі героя). Такої новели до Коцюбинського ми майже не мали.

«Інтермеццо» (1908)
Новела є неначе поетичним кредо Коцюбинського. «На небі сонце — серед нив я. Більше нікого». Герой у новелі тільки один. Інші герої епізодичні, вони охоплені рамою мислення героя.

Конфлікт: теза — антитеза — синтез.

Перша теза, яку проголошує ліричний герой: він втомлений, він не може бути самотнім, але проголошує з такою інтонацією, що ясно, що він хоче бути самотнім. Проводить істину, так би мовити, методом доведення від супротивного. На якийсь час ставить героя у стан декадента, який хоче втекти від людей. Далі Коцюбинський показує психологію втомленої людини, психологію її сприймання.

Далі антитеза: не може бути самотній, нарешті, самотній. Автор наче співає гімн самотности. Але це ілюзія. Вражає віртуозність у змалюванні природи. Так гармонійно, тонко сприймати природу може витончена душа, письменник-митець. Ця форма потоку свідомости дає змогу дуже делікатно описати природу. Багатий, поліфонічний спів жайворонка. Ономатопея, зорові, слухові, дотикові враження. Надзвичайний новатор у зображенні пейзажу. Він багатовимірний, стереометричний. Коцюбинський любить природу в русі. Віртуозне бачення Коцюбинського. Звуки передає через колір.Таке явище називають кольоровим слухом.

Синтез: ліричний герой вирішує, що не може бути самотнім, іде до людей.

Новела близька до потоку свідомости, не дає готовий характер, а дає той характер на певному відрізку; діалектика почуттів, допит сумління.

«Цвіт яблуні»
Написано раніше від «Інтермеццо».

Коцюбинський назвав новелу «маленький психологічний етюд».

Критика бачила джерела в «Чайці» А. Чехова, в Е. Золя. Але такі порівняння говорять лише про те, що етюд написано на рівні світового мистецтва.

Це внутрішній монолог у найбільш напружений психологічний момент життя. У батька помирає дитина, його пече та внутрішня мука. Коцюбинський наче на рентгені просвічує мозок людини, аналізує надзвичайно складні почуття ліричного героя. Це почуття болю, жалю з приводу смерти дитини. Почуття письменника — самоаналіз. Почуття чоловіка до дружини. У нотатках до цього твору Коцюбинський висловлює концепцію етюду так, що він має показати надзвичайну поплутаність, гамму почуттів, свідоме і підсвідоме.

          Новела оригінальна отим рваним настроєм, переходом від горя до радости, відверто показує, як жива людина живе живим. Відношення людини до життя і смерти. Показує те, що висловила Леся Українка «Ніяка туга краси життя перемагать не повинна». Краса життя, символіка цвіту яблуні перемагає жах, огиду смерти. Ціла система засобів: письменник показує огиду смерти, з другого боку — красу життя. Для першого потоку використовує грубі натуралістичні деталі. Красу всього живого показує через жадобу творчої праці, через пейзаж розквітлої яблуні. Образ живої людини перемагає мертву. Коцюбинський вміє кількома штрихами намалювати привабливий образ. У кількох абзацах — велика ніжність батька, схвильованість, ліризм. Новела оптимістична. Життя перемагає. Батько виніс живий образ дитини, втішає скорбну матір.
І. Франко про «Цвіт яблуні»: «перлина української літератури». Етюд М. Рильського про «Цвіт яблуні». Цікава думка Лесі Українки, яка йде врозріз до висловленої думки критики. За згадками чоловіка Лесі Українки К. Квітки, вона вважала поєднання «несмаковитими і грубими». Надзвичайно оригінальна річ, як би ми її не оцінювали.

   «Невідомий»
Має жанрове визначення: етюд. Це внутрішній монолог, потік свідомости засудженого до страти революціонера. Його передсмертна пісня, спрагле сприймання радостей життя, з яким має розстатися. Прагне показати революціонера як людину красиву духовно. Сюжет дуже умовний. Це простеження розвитку почуття страху і переживання цього страху. Ідуть фрагменти спогадів. Надзвичайно витончений, ніжний у малюванні отих півтонів людського серця…

Надзвичайно оригінальний кримсько-молдавський цикл. Неоднорідний щодо художньої техніки. Безсюжетні, майже акварельні образки кримського циклу.

«Для загального добра»
Критикує теорію малих діл. Виступає як письменник-інтернаціоналіст. Панас Мирний: «Що Ви взялися малювати татарське життя. Хіба Вам свого горя мало?»

Надзвичайно цікаві молдавські оповідання. Там дихає дух Півдня, письменник зарисовує молдавський побут. Завжди ставив якусь психологічну проблему. Якщо він зображує якийсь звичай, то, скоріше, дає психологію того звичаю.

«Пе контьор»
Психологічно правдиво показує зустріч Йона з дівчиною.

 «Відьма»
Тому що всі сміються з її зовнішности, Параскіца любить самотність. Психологічний прийом — автосугестія, самонавіювання. Тонке передавання переживань Параскіци. Почуття великого сорому змішані в неї з радістю.
Коцюбинський часто вживає молдаванізми. Робить це з великим тактом.
І. Й. Ощипко. Молдаванізми у творчості Коцюбинського.

«Кримський цикл»
Це: «На камені», «Під мінаретами», «У путах шайтана», «У грішний світ».

«Кримський цикл» — свідчення інтернаціоналізму Коцюбинського. Був новатором у цьому циклі. Вже саме звернення до інтернаціональної тематики було новим. Франко цінив Коцюбинського за те, що той розширив обрії нашої літератури… Коцюбинський, по-перше, хоче зацікавити українського читача інтернаціональною тематикою; по-друге, проголосити ідеї дружби народів; по-третє, показати, що в середовищі татар визрівають інтернаціональні тенденції. Коцюбинський виступає проти національних забобонів, історичних упереджень.

Про Крим писало багато письменників. Писав Грибоєдов, Пушкін та інші. Письменники-романтики мало цікавилися сучасністю, їх цікавило історичне минуле, екзотика Криму: панські гареми, водоспади. Всім цим Коцюбинський не цікавився. Коцюбинського цікавили паростки нового в житті кримських татар.

 «В путах шайтана»
Прагне нам дати образ, один день із життя татарської дівчини і хлопця. Особливо нестерпним було життя татарської дівчини. Вважалася створінням нижчим, ходила в паранджі, її продавали заміж.

Коцюбинський не дуже вдається в екзотику, але деякі деталі побуту татар зображує. Прагне проникнути в духовний світ Емене. Вона нудьгує, найбільше у вихідний день. Коцюбинський намагається нам дати відчутний образ нудьги. Емене аналізує своє життя. Обурена тим, що живе, по суті, невільною. А вона бачила вільних жінок. Покохала хлопця. Це було дуже платонічне кохання. Характер Септара. Молодий, здоровий хлопець зіпсований курортним життям. При описі його Коцюбинський поєднує точку зору Емене і точку зору автора. Утворюється своєрідне двостильне.

Приїзд софти. […]. Його проповідь. Але слухачі байдужі до цієї проповіді. Їм добре жити з росіянами, і кривавому півмісяцю протистоїть пейзаж мирного кримського неба. Сумніви у старих істинах, неминучий крах старих жорстоких відносин, народження нової свідомости — така проблема цього народу.

 «На камені»
Франко про цю новелу. Коцюбинський дає авторське визначення жанру. Акварельна техніка письма. Акварель — це колористично акцентований етюд. Це різновид малої прози. Тип фрагментарної прози зі слабо вираженою фабульністю. В образотворчому мистецтві — начерк, підготовка твору, чорновик. Акварельна техніка живопису: це техніка малювання якимись суцільними однотипними прозорими фарбами. Дуже важко малювати аквареллю. Прозорість, сонячність, радісний чистий малюнок, мислення кольоровими фарбами. Коцюбинський, даючи підзаголовок акварель, наче хоче звернути увагу на кольорове тло новели. Малюнок зберігає пропорційність людини і природи. До Коцюбинського пейзаж не займав великого місця в новелі. У Коцюбинського ¾ площі новели — пейзаж. І на цьому тлі — барвиста постать героїв. Пейзаж теж надзвичайно барвистий. На одній сторінці — 27 кольорових епітетів. На тлі цієї природи — кольорова пляма — портрет Фатьми. Вона неначе весняний кущ. Її коханий Алі — неначе кипарис. У сприйнятті Фатьми Алі — гірська квітка. Надзвичайно барвистий портрет Алі. Ці яскраві сонячні кольори є засобом створення якогось погідного настрою і засобом поетизації героя.

Коцюбинський завжди одним розчерком пера може і убити героя, і опоетизувати. У чоловіка Фатьми голова лисніє, як в облупленого барана. У Фатьми очі, як фіалки після дощу. Один характерний штрих портрета створює враження, решту домислюємо самі.

Цей роман на мент. Коцюбинський поетизує Фатьму. Вона не може кохати брутального різника. Тепер Фатьма пішла за покликом серця. Вони тікають в гори. Сфанатизована юрба біжить за ними в гори. Труп тіла Алі скинули в море. І тепла ласкава хвиля голубить їх тіла. Вони пливуть собі назустріч. Кінцевий кольоровий акорд, який осимпатизовує героїв, море співчуває героям і їх пориву. Коцюбинський і тут прекрасно змальовує кримську природу. Дає ілюзію руху прибою.

«Під мінаретами»
Поетизує діяльність молодого татарина, який виступає проти релігійного фанатизму, проти забобонів. Викриває психологію релігійного фанатизму. Рустем — натура діяльна, запальна, освічена і культурна. Виступає проти здирства мулів, виступає за звільнення жінки.

Дещо розтягнено і за майстерністю не дорівнює двом першим.

                    1902–1912 рр.

Новели про революцію 1905 р. 1905 рік — рік великих вершин і низин, буремного неспокою, рік революції 1905 р. Революція закінчується трагічно. Погроми. […]. Коцюбинський не похитнувся. Він оспівує героїв революції, картає відступників, ренегатів, жандармів. Епоха реакції дала Коцюбинському надзвичайно оригінальні типажі…

Деякі новели присвячені пісні душі поета. «Невідомий», «У дорозі», «Сон» (частково). Епізодичні образи революції: «Persona grata», «Подарунок на іменини». Викриття: «Він іде», «Коні не винні».

Актуальною була боротьба з міщанством. Улюблена тема — показ переродження революціонерів. Намагання дискредитувати революційну боротьбу. Появилася ідеологія зради […].

 «В дорозі»
Новела про ідеологічні роздоріжжя і сумніви, про шукання правдивої дороги, осуд тих, що відійшли від правильної дороги. Користується методом доведення істини від супротивного. Знайомимося з молодим 20-річним хлопцем, який до цього часу йшов правдивою дорогою. Завжди з ним було слово «мусиш». На якусь мить у психіці — тріщина. Він збочує з правдивої дороги. Шукає на явочній квартирі листа. Коли листа приносять, Кирило переконується, що він вже не буде займатися революційною роботою. Дивно байдуже сприймає вістку про відсутність доручення. Радо йде в природу, як ганебний звір. Проводить своє intermezzo на лоні природи. Вона наче спокусниця, ніби хоче відволікти його від жорстоких обставин. З усією віртуозністю Коцюбинський малює оргію пахощів, барв, цвітіння квітів. Неперевершений художній образ: 23 квітки на одну сторінку. Інколи Кирило сприймає природу професійно, як революціонер. Але наш герой на лоні природи на цей раз не сам, а з прекрасною Устею. Коцюбинський не описує її докладно. У той момент, коли їх уста злилися, хтось крикнув: «Зрадник». Цікавий малюнок психологічного двобою: «Ти не маєш права» і «Ти маєш право 20 років».

Часто в новелах Коцюбинського використовується видіння. Тут є інше видіння. З’являється постать зрадників революції у всій їх непривабливості. «Щось чорне» — презирливо-безособове «воно». Це був товариш Іван, колишній революціонер. Кирило пам’ятав його бунтарем. Він і товариш Марія збайдужіли до того, що гине цвіт народу. Вони займаються тепер господарством. Мітинговий оратор Іван розводить тепер курей. Просить Кирила оглянути його господарство. Гостра сатира. Тонкий естет, надзвичайно витончений Коцюбинський не цурається іноді брутальних образів, натуралізму, аби ударити по ренегатах. Обурений Кирило лається: «Як Ви можете так жити?» Герой покидає цих відступників революції. Згадує за листа, за доручення, іде в дорогу, дорогу чесну…

Подібного спрямування новела

«Сон»
Спрямована проти міщанства, ренегатства, пристосуванства.

Одного разу герой новели Антон збунтувався проти міщанських поглядів, одноманітности. Його оточення було вицвіле. Поезія не може жити на смітнику. А жити без неї злочин. Ця річ Коцюбинського вічно актуальна. Це не тільки твір про революційну красу. Це взагалі твір про оспалість міщанства. Франко: не губіть «юних днів, днів весни». Бути красивим у всьому: у великому і малому — сенс цього твору.

Деякі критики звинувачували Коцюбинського в тому, що він ненавидить жінку. У Коцюбинського в новелі «Сон» тимчасово немає єдности між чоловіком і жінкою. Ідеал героя — жінка-революціонерка. Це бунт людини проти байдужости громадянського спокою, яка межує з ренегатством. Новаторський підхід до теми, героїзація цієї теми. Образи жінок-героїнь у Коцюбинського. Створює привабливі образи Соломії, Гафійки, Марічки, тих жінок-революціонерок, яких вішають, які є символом всього прекрасного.

 «Тіні забутих предків»
Коцюбинський тричі був на Гуцульщині. Збирав матеріали для своєї повісти. Хворий на серце, задихаючись від астми, забирається на найвищі полонини, збагнув на диво справжній сенс гуцульського життя, його філософію, красу. Переповнене серце розірвалось, але Коцюбинський дав нев’янучу квітку едельвейсу, написану на найвищих верховинах слова […].

Глибинна філософія твору. Коли збирав матеріал, заїхав у село Голови. Пише своїй дружині: «Заїхав в кінець світу, бо дорога вже далі не йде». Спостерігає звичаї. При померлому влаштовують гуляння. Коцюбинський вбачає в цьому презирство до смерти, намагання заглянути у вічність. Малюнок могилки — Гнатюк пояснює, що це презирство до смерти. Велика життєздатність гуцулів. Завдання: написати повість, де епізод смерти є центральним. У чому сенс буття, пошуки сенсу буття — проблема цього твору. Все життя Іван шукає сенсу буття. Він думає над таємницями світу. По-своєму задумується над цим і Палагна. «На цьому світі треба набутися» — зазнати найбільше насолод. Іван і Марічка — це артисти, самородки.

 «Fata morgana»
 «Fata morgana» — орлинний зліт Коцюбинського, його творчий зеніт, суспільно-вагома повість, один із найкращих творів про селянство у світовій літературі. Це безпосередній відгомін революції, відповідь на питання: кудою йти, де правди шукати. Повість написана так, що в наш час Коцюбинський не змінив би в ній жодного слова. Дуже правдиво зобразив революцію, її керівні сили. Своєрідний твір у співставленні з творами інших письменників, написаних майже одночасно. Реймонт. «Мужики» (Нобелівська премія).

Твір не тільки високолетний за ідейно-філософським спрямуванням, це загалом новаторський твір у системі творів про село. Це епопея. Безмежно широко охоплює життя. Взагалі Коцюбинський володів дивним секретом креслити великі панорами на малій площі. Твір новаторський за композицією. Не має звичної романної чи повістевої фабули. Сюжет твору розгортається не так в інтимному плані, як у громадському. Підзаголовок «Із сільських настроїв» визначає жанр. Повість побудована як фрагмент настроїв цього села. Це настрій індивідуальний і колективний. Індивідуальні сцени чергуються з колективними. Велику роль у композиції відіграють масові сцени, пейзажі — все насичено революційним настроєм. Твір новаторський і тим, що у розмовах персонажів вловлюємо паростки нового на селі, зміну психіки селянина.

Риси сучасности проявляються у всій творчости Коцюбинського. У центрі — молодь. Маланка — представник старого села, досить консервативна, має позитивні і негативні риси. Маланка Коцюбинського поетична, коли снує свої думи, коли розмовляє з полем, поетичні мрії про майбутнє, про працю. Її ідеал — мати землю і видати Гафійку заміж за багацького сина. Кожен засватаний хлопець втрачає у неї ціну, кожна засватана дівка не варта доброго слова. І ось до Гафійки сватається хазяйський син. Гафійка не хоче йти за нього заміж. Це радикальна відмінність між Маланкою і Гафійкою. Прокіп далі приходить. «Чого він приходив?» «Книжки приніс». — Вперше в українській літературі показано товаришування між чоловіком і жінкою. Вони ідейні однодумці. Вперше бачимо в українській літературі дівчину-селянку з книжкою. Гафійка приймає ідеали Марка Гущі. Вишиває прапор, розносить листівки, говорить про успіх у революції робітників. Прокіп Кандзюба теж говорить про те: Гуща «зробив універсал». Ось яке слово падає з уст селянина. Твір по-новаторськи зображає психологію людини. Так пройнятися думками і надіями селянина не міг жоден письменник.

Тріумф карателів. Розгром надій. Коцюбинський ставить психологічну проблему страху: страх родить підлість. Вбивство Прокопа — одна з найтрагічніших сцен. Люди збожеволіли від страху.

Принципи побудови образів. Коцюбинський виробив свої засоби побудови образів. Образ Марка Гущі. Деякі критики вважають, що він не вдався Коцюбинському. Коцюбинський ставить своїх героїв в певному ореолі. Із чернеток видно, що була характеристика Марка на побутовому тлі, яке дещо принижувало цей образ. Коцюбинський викреслив цю сторінку. Марко показаний у певній романтичній перспективі, ми не знаємо, як він виглядав. Гуща, неначе хлопець із легенди. Письменник подає його в ореолі легендарности. Це романтичний образ сили, енергії. Він виразник народних мас.

Коцюбинський завжди любив характеризувати очі. Очі героїв завжди виражають певний психологічний стан. «Маланка світить зеленими очима, як у розлюченої кішки». Глибокі, студені очі в Гафійки. Це незвичайна дівчина. Спочатку влітає ластівкою, наївна, сонячна, неначе золота бджілка.

          Одна деталь творить образ. Коцюбинський завжди характеризує свого персонажа через оточення («Хазяйка охає, наче свиня»).

Нарешті, заключна сцена. Марко залишається жити. Він не йде на розстріл, як Прокіп. Коцюбинський зберігає його для майбутньої боротьби. Повість закінчується оптимістично. «Важким холодним сном спала за хатою земля, а високо над нею тріпалися зорі, наче в небесній акварелі грали золоті рибки».

Коцюбинський, хоч і як співчуває селянам, але автор не ототожнює себе з героями. . Не хотів дивитися на світ очима співучого селянина.

Майстерність Коцюбинського
Надзвичайно витончена психічна організація Коцюбинського, передовий світогляд, життєлюбна концепція життя. Неперевершений майстер слова, витончений оригінальний художник. Характерні прикмети творчого стилю цього великого сонцепоклонника. Стиль — це світогляд, манера, спосіб бачення світу. «Що записано в книгу життя?» — це загалом обіймає творчість Коцюбинського.

Його творчість — це велика сонячна книга життя. Коцюбинський — життєлюб, сонцепоклонник, у нього оптимістична концепція життя. Перемога живого над мертвим, різнобарвного над одноманітним — у цих словах поетичне кредо Коцюбинського. Якщо декаденти милувалися в тоскних пейзажах, то Коцюбинський співав гімн сонцю, вогню. Ця сонячна, різнобарвна палітра Коцюбинського — це провідник його революційного настрою. Золотий засів в «Intermezzo» Коцюбинського.

                    Новиченко Л. «Золотий засів».

Сама настроєність на золото, вогонь, оптимістичний тонус було характерне для письменника-революціонера. […] Заслуга Коцюбинського в тому сонячному настрої, який вселяв віру в прийдешнє, поранкові сонцесяйні дні. Так закінчується ««Fata morgana». У новелі «Сон» Коцюбинський записав: «Життя у всій різноманітності кольорових форм застрягає у моїй зінниці».  

У листі до Аплаксіної Коцюбинський писав, що хоче брати від природи все, що хоче. Старанно працював над словом, спостереження над природою, ловив життя на гарячому вчинку. Перший письменник, що іде працювати з блокнотом в природу. Його образ народжується у зіткненні з життям, через кришталик свого серця він розщеплює сонячні промені. Коли їхав в Італію через Львів, один поклонник попросив намалювати йому Середземне море так гарно, як Кримське. Кримський, коли повертався, відповів: «Море є в цьому блокноті».

Карпатський водопад у «Тінях забутих предків»:

«Летів у долину потік і тряс по камені сивою бородою». Рух води, колір, побілілий від піни.

«Смереки безперестанно спускали сум свій у Черемош».

«Світив недобрим зеленим вогнем» (про лють гірської ріки).

Образ у Коцюбинського синтетичний, комплексний. Бачення в письменника багатовимірне, стереометричне. Коцюбинський поволі виробляє манеру стереометричного бачення природи. У ранньому періоді залежав від Нечуя-Левицького, Панаса Мирного. Малював плямами. Підмічена якась одна ознака. «Мене спиняє біла піна гречок» — стереометричний образ. Вимір з точки зору, дотику, слухове враження.

Пейзаж Криму в Коцюбинського більш статичний. Тут він аквареліст, який вловлює найтиповіше.

Художня техніка Коцюбинського часто залежить від об’єкту зображення. Приїхавши на Гуцульщину, Коцюбинський відразу вловив специфічну мінливість пейзажу. «Гори щохвилини міняли свій настрій». Коцюбинський виражає настрій природи, передає «рухоме обличчя гір», вловлює рух світлотіней, рух хмар, мінливий настрій гірського пейзажу. Разом із тим використовує з народної творчості Гуцульщини пейзаж у ритміці і образах, навіяних настроєм коломийок. «Чому ти ся бай не женеш». Символічно, метафорично передає настрій. Десь гора — похмурий бескид, як удівець. Зелена полонина, наче молода дівчина. Коцюбинський любить рух, буремні настрої, динаміку настрою.

Один із критиків звернув увагу на те, що в Тичини «і буря, і вітер, і рух», «ось що найчастіше зустрічається в його творах». Блакить і грім — це той постійний супровід до творів Коцюбинського, без якого голос Коцюбинського був би недійсним, нетворчим. Неспокійна, вся насичена вогнями, палаюча великим і праведним гнівом творчість.

Барвиста, різноманітна, сонячно самоцвітна палітра. Вчився багато у суміжних мистецтв. Прагнув розширити літературні форми формами суміжних мистецтв. Кольоровий епітет письменника. Черемшина називав Коцюбинського малярем. Чеський поклонник Коцюбинського: при читанні Коцюбинського він чує музику Гріга і уявляє картини Бекліна. Франко. «Із секретів поетичної творчості».

У Коцюбинського:

«слонова кість сливок»
«синява біль вишень»
«перловий тон»
«біласто-каламутний колір дороги».

Надзвичайно розвинута палітра синього і фіолетового

«фіолетові зморшки»
«фіолетові плями густих водорослей»
«синьо-рожевий»
«сліпучо-блакитний

Ось як Коцюбинський малює ліс, як передає свіжість зарошеної трави і тої, якою перебігла сарна. «І враз затремтіло молоде листя… Залишила зелені сліди на синій від роси траві…». Письменник вміє милуватися контрастами барв, розуміє їх взаємодію.

Колір у Коцюбинського — важливий композиційний чинник. Провідник авторських симпатій і антипатій. Колір виконує також важливу функцію портретної характеристики. У дівчини «очі, як фіялки після дощу». Кохання — у тонах барвистих, темні, сірі кольори для негативного. Образи групуються на контрасті барвистого і темного, гарячого і холодного. Цей образ дуже давній. Мізамі. «Сім красунь». Настрій твору гармонією з кольором.

«Він іде»
Червона новела. Темний малюнок у крові цієї ночі. Червоний колір крови, яку розливає чорна сотня. Не випадково зображає червоний захід сонця, гарячі червоні сліди на камені, червоним кольором цвітуть маки, і навіть дзвін женеться за втікачем, як кривавий червоний дзвін.

  «Сон»
Все міщанське, липке – сіра гама.

Сонячні барви — сон + блакитне чисте море, очі в жінки, як два озерця чистої води. Німб золотого волосся.

Палітра Стефаника — білий і чорний, а також червоний, кольори.

Черемшини — синій.

Коцюбинського — блакитний.

В його героїнь – блакитні очі, німб золотого волосся, вони позолочені сонцем.

          Правда, все залежить від ситуації. Чорні руки Маланки викликають співчуття. Гра Івана на флоярі — кольорові пори року. Колір — певний настрій, тонус твору. «Золотий сміх сонця» передає не тільки колір сонця, але і ту радість, яку випромінює. Зовсім оригінальне новоутворення.

Список текстів 
“Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє тьма”,
“Ціпов’яз”,”Хо”,
“Для загального добра”,
“Дорогою ціною”,
“Цвіт яблуні”,
“На камені”,
“В путах шайтана”,
“Під мінаретами”,
“Сміх”,
“Він іде”,
“Persona grata”,
“Інтермеццо”,
“В дорозі”,
“Фата моргана”,
“Сон”,
“Тіні забутих предків”,
“Коні не винні”,
“Подарунок на іменини”,
“На острові”,
“Хвала життю”,
“Реферат про Івана Франка”,
“Рецензія на лірику Фінляндського”,
“Автобіографії”,
“Листи”.

                                                             Публікація Ярослави МЕЛЬНИК